ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ЗВИЧАЮ ЯК ДЖЕРЕЛА СІМЕЙНОГО ПРАВА

Анотація

Наукову статтю присвячено аналізу звичаю як джерела сімейного права. Підкреслюється, що значущість звичаю як джерела права зумовлена особливостями правосвідомості українського суспільства. У сучасній правовій науці звичай розглядається як соціально-нормативне явище, що виникає внаслідок тривалого і багаторазового застосування певного правила поведінки, яке визнається обов’язковим у межах конкретної спільноти. У Сімейному кодексі України звичаї використовуються як засоби регулювання сімейно-правових відносин, зокрема це передбачено статтями: 11 (врахування звичаїв при вирішенні сімейних спорів), 35 (право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу), 51 (право подружжя на повагу до індивідуальності), 146 (визначення імені дитини). Наголошується, що після визнання державою та включення до механізму правового регулювання звичай набуває ознак джерела сімейного права, а саме: 1) тривалість та повторюваність застосування; 2) соціальне визнання; 3) публічність; 4) загальнообов’язковість; 5) нормативність; 6) легальність і легітимність. Увага також зосереджена на необхідності розмежування понять, які мають подібні зовнішні риси - звичай, звичаї ділового обороту, традиція, мораль. Попри схожість, ці категорії різняться за правовим статусом, ступенем обов’язковості та сферою застосування. Визначено, що правовий звичай може бути застосований як судами та іншими правозастосовними органами, так і громадянами - членами відповідної етнічної чи соціальної групи – за умови, що він не суперечить нормам сімейного законодавства і моральним засадам суспільства. Зроблено висновок, що норми моралі самі по собі не є джерелами сімейного права, однак саме відповідність моральним засадам є критерієм, який дозволяє відмежувати правові звичаї від інших соціальних норм. У сфері сімейного права правовий звичай найбільш тісно пов’язаний із традиціями та мораллю, оскільки всі вони формують поведінкову модель у сім’ї. Водночас лише правовий звичай, за дотримання певних умов, набуває юридичної обов’язковості та може застосовуватися судом для регулювання сімейних правовідносин.