Legal Bulletin

ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ДЕТЕКТИВНИХ ПОСЛУГ

Чернетченко О.М. — 2024-03-28

У статті досліджено актуальні проблеми, юридичні особливості договору про надання детективних послуг. Охарактеризовано наукові думки та правове підґрунтя у вигляді договору про надання послуг з нахилом на цивільно-правовий аспект. Розкрито зміст істотних умов договору про надання детективних послуг та визначено мету даного договору. Доведено значимість основних юридичних принципів та понять, які лежать в основі цього виду договору, а також з’ясовано його специфіку в контексті правової системи. У роботі вказано, що за правовою природою договір про надання детективних послуг є багатогранним, про що свідчать різні підходи до визначення сутності та правового статусу договору про надання детективних послуг. Деталізовано сучасний стан наукової новизни договору про надання при- ватних детективних послуг. З’ясовано понятійно-категоріальний апарат та місце договору про надання детективних послуг з урахуванням міжнародного досвіду регулювання надання детективних послуг на договірних засадах. Встановлено, що інститут договірних правовідносин у сфері надання детективних послуг є новим феноменом для вітчизняного національно- го законодавства України і перебуває на стадії становлення. Зокрема, розглянуто питання самого оформлення, укладання, процесу виконання та визначення істотних умов, правових статусів сторін у зв’язку з останніми новинами щодо прийняття за основу законопроекту «про приватну детективну діяльність» у лютому 2021 року. Авторами було висвітлено між- народний досвід запровадження легалізації договірних відносин з надання послуг приватними детективами та приватними детективними агентствами. Проаналізовано договірні заса- ди здійснення приватними детективами певного спектру послуг, в залежності від правових умов країни укладання договору щодо надання послуг приватного детектива. Аргументовано необхідність визначення подальших перспектив договору про надання детективних послуг в Україні з подальшою легалізацією приватної детективної діяльності. Деталізовано практи- ку укладання договору про надання детективних послуг як таку, що відбувається за рахунок актуальності детективних послуг і регуляції даних правовідносин через норми цивільного та договірного законодавства, міжнародних стандартів та законодавства про правовий статус фізичних осіб підприємців, юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ У ДЕРЖАВАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ (70-ТІ РОКИ ХІХ СТ. – 30-ТІ РОКИ ХХ СТ.)

Чернетченко О.М. — 2024-03-28

У статті досліджено історико-правові передумови виникнення й розвитку правового регулювання соціальних прав у державах Центральної та Східної Європи протягом періоду часу, починаючи з 70-х років ХІХ сторіччя і до початку Другої світової війни. Розкрито головні фактори, які впливали на розвиток норматив- ного визначення соціальних прав під час перебування народів у складі імперій та після здобуття їхньої незалежності. Визначено основні законодавчі акти та конституційні норми, що стосуються предмету дослідження, в Румунії, Болгарії, Угорщині, Польщі, Чехословаччині, Естонії, Литві та Латвії. Особливу увагу приділено нормам конституцій, прийнятих після завершення Першої світової війни та укладення Версальського мирного договору 1919 року, що визначали на найвищому рівні основні засади соціального захисту населення. Надано загальну характеристику сукупності соціальних прав, що були закріплені в правових нормах у конкретних часових періодах та спрямовані на захист економічно вразливих груп населення (дітей, матерів, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку), а також працівників та робітників, що опинилися в складних обставинах у зв’язку з безробіттям, втратою працездатності, хворобою. Протягом цього історичного періоду відбулося розширення переліку соціальних груп, які згідно із законодавством потребували особливої охорони та соціального забезпечення. Так, роль держави суттєво трансформувалася від соціального забезпечення своїх представників (службовців і військових) до пошуку механізмів втілення гуманістичного підходу щодо ширшого кола осіб, які не в змозі забезпечувати себе самостійно внаслідок об’єктивних обставин. Встановлено взаємозв’язок між прагненням держав вирішити внутрішні соціальні проблеми та не допустити поширення більшовицьких ідей із активною правотворчістю, що була спрямована на закріплення та імплементацію основних соціальних прав для широкого кола громадян. Опи- сано найпоширеніші випадки використання страхування як механізму соціального забезпечення та досягнення адекватного рівня життя для економічно вразливих соціальних груп у вказаних державах. Доведено наявність спільних рис розвитку соціальних прав у державах Центральної та Східної Європи протягом періоду з 70-х років ХІХ сторіччя до початку Другої світової війни. У ході дослідження використано історико-правовий та порівняльно-правовий методи, а також метод індукції з метою визначення спільних ознак процесів правового регулювання соціальних прав.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В УМОВАХ ВЕДЕННЯ ВІЙНИ

Биков О.М. — 2024-03-28

Проблема забезпечення інформаційної безпеки в глобальному світі не оми- нула й Україну. Наша держава, особливо з початком повномасштабної російсько-української війни, постійно потерпає від кібератак на інформаційну інфраструктуру держави (програм- не забезпечення органів державної влади, державні сайти, інформаційно-технічне забезпечення стратегічних державних об’єктів, банківських установ), тотального антиукраїнського інформаційного впливу, поширення дезінформації, просування ідей сепаратизму, розбрату та насильства. Ворог, за допомогою найрізноманітніших технік інформаційного впливу на українців, намагається підірвати основи національної безпеки держави, посягнути на куль- турну ідентичність українського народу, зруйнувати дипломатичні стосунки та міжнародні домовленості між Україною та її стратегічними партнерами, розпалити всередині країни міжнаціональні, міжконфесійні конфлікти, і врешті, посягнути на конституційний лад та територіальну цілісність держави.

Не тільки вітчизняні медіаресурси сьогодні, але навіть відомі світові видання, в силу різних обставин, часто висвітлюють інформацію та події, які відбуваються в Україні однобічно чи неповно, порушуючи її цілісність. Населення держави в умовах гібридної війни де- далі більше зазнає інформаційно-психологічного тиску на свідомість. Усе наведене свідчить про необхідність вироблення в Україні механізмів потужного захисту конфіденційності, доступності та цілісності інформації, що унеможливить різного роду посягання на законні права та інтереси громадян, приватних та державних організацій, держави в цілому.

У статті висвітлено зв’язок інформаційної безпеки з її родовою категорією – національною безпекою, проаналізовано чинники, які впливають на цілісність, доступність та конфіденційність інформації. Звернено увагу читача на необхідності розвитку інформаційної культури суспільства, що дозволить чинити гідний опір тим загрозам, які постають перед сучасною Україною в умовах повномасштабної, і водночас, гібридної війни з потужною інформаційною складовою.

РОЛЬ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ПОСЛУГ В ЯКОСТІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ НА ВЗАЄМОДІЮ З ДЕРЖАВОЮ ТА ВЗАЄМНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

Горєлова В.Ю — 2024-03-28

Статтю присвячено дослідженню питання цифровізації у державному секторі, що набуває особливої актуалізації з огляду на останні тенденції (пандемії, кризи, воєнні конфлікти) в усьому світі. Розвиток науково-технічних досягнень з кожним кроком демонструє великий потенціал, ціллю якого має бути добробут населення, безпека та можливість реалізації всіх прав та інтересів людини. Відтак виникає необхідність справедливого балансу інтересів та взаємної відповідальності людини та держави, що також має розглядатися з позиції цифрових технологій. Відповідно до мети дослідження, у статті розглянуто зміст сучасного стану цифровізації державних послуг; визначення ролі цифровізації державних послуг в якості гарантії та забезпечення прав людини на взаємодію з державою та взаємну відповідальність в Україні. Зазначено, що порядок надання адміністративних послуг це не лише ряд цілеспрямованих заходів, які повинні приблизити до ефекту «надання сервісу», що у свою чергу, означає орієнтацію на людину в правовій державі. Побудові моделі правової держави сприяють сучасні технології, які покликані забезпечити полегшення реорганізації з «адміністративно-команд- ної» у «сервісну» державу. Таким чином, цифрові технології в організації надання публічних послуг населенню, націлені сприяти зміні значення людини як реального суб’єкта процесів сервісного спрямування. Зауважено, що метою підвищення якості надання адміністративних послуг в Україні та розширення їх спектру має бути: спрощення в отриманні державних послуг для населення; рівність в можливостях їх отримання; справедливість (не можливості застосування штучних перепон та отримання неправомірних винагород). Разом з тим наголошено на тому, що «зручність і доступність» повинна гарантувати право людини на взаємодію з державними органа- ми та взаємну відповідальність і не стати в кінцевому результаті моделлю «цифрового контролю» людського буття, при якому будуть порушуватися основні права людини та громадянина.

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Корольова В.В. — 2024-03-28

На сьогодні діяльність Національної поліції України у сфері забезпечення публічної безпеки є складним і проблемним процесом. Її функціонування в системі публічної безпеки й порядку включає багато пи- тань щодо законодавчого та нормативного регулювання. Національна поліція є спеціальним органом у механізмі держави, призначеним для безпосереднього забезпечення належного рівня публічної безпеки. Відповідно до стат- ті 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року, Національна поліція України - центральний орган виконавчої влади, що слугує суспільству шляхом забезпечення захисту прав і свобод людини, боротьбі зі злочинністю та підтримання громадської безпеки. Місце і роль поліції України в системі національної безпеки визначається за допомогою відповідних функцій, які на нею покладаються. На жаль, чинний Закон України «Про Національну поліцію» не містить переліку функцій, як це було раніше в Законі України «Про міліцію». Попереднє законодавство, зокрема в частині 1 статті 7, визначало такі функції, як адміністративна, превентивна, опера- тивно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча та охоронна. Згідно із п. 28 ст. 10 Закону України «Про міліцію» необхідною до виконання була функція щодо державного захисту суддів, працівників суду, гарантування безпеки учасників судового процесу. Пунктом 21 ст. 11 Закону було передбачено виконання контрольних і про- філактичних функцій. На нашу думку, ці функції, визначені для міліції, залишаються актуальними на сьогодні і їх мають виконувати представники Національної поліції. Забезпечення публічної безпеки та порядку є проміжною метою діяльності Національної поліції, а саме виконання цих функцій стає завданням цієї діяльності.

ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРАВОНАСТУПНИКОМ ВИБУЛОЇ СТОРОНИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Степаненко Н.В. — 2024-03-28

Стаття присвячена дослідженню питання реалізації однієї з основних засад судочинства, якою є обов’язковість виконання судового рішення, що забезпечується державою. Окремо зосереджено увагу на вибутті сторони виконавчого провадження та необхідності встановлення можливого правонаступництва під час примусового виконання судового рішення. Висвітлюється проблематика передчасного закінчення виконавчого провадження без вчинення необхідного комплексу виконавчих дій для встановлення правонаступництва, з метою наступної заміни вибулої сторони виконавчого провадження, що не відповідає інтересам стягувача, та порушує засади заключного етапу судового провадження і примусового виконання судових рішень. Додатково наведено зміст рішення Європейського суду з прав людини по справі «Глоба проти України», яким розкривається обов’язок забезпечення виконання судового рішення державою, шляхом належної організації системи виконання судових рішень і законодавства, які в своїй сукупності повинні бути ефективними. Проведено аналіз чинно- го національного законодавства та висновків, наведених постановою Великої Палати Верховного суду по справі щодо процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні, яка несе прецедентний характер щодо подібних правовідносин в судовій практиці. Автора- ми звертається увага на сукупність наявних ризиків і негативних наслідків при закінченні виконавчого провадження без вчинення дій спрямованих на отримання відомостей стосовно правонаступників вибулої сторони та подальшої заміни, що призводить до порушення прав зацікавлених осіб, відкриття нових судових процесів щодо оскарження неправомірних дій, порушенню засад виконавчого провадження, зокрема, обов’язковості виконання судових рішень. З урахуванням дослідження проблематики, надається доцільна пропозиція щодо її вирішення.

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Старков І.О. — 2024-03-28

Статтю присвячено з’ясуванню питань взаємовпливу прав людини та воєнного стану. Тематика є вкрай актуальною, оскільки розпочате повномасштабне збройне вторгнення посягнуло не тільки на територіальну цілісність, незалежність та суверенітет України, але й завдало великої шкоди всьому населенню держави. Введення воєнного стану на території України з 24 лютого 2022 року було викликано необхідністю захисту держави та відсічі агресії росії, разом з тим це призводить до обмеження певних прав та свобод людини і громадянина. Воєнний стан небхідно розглягдати як засіб відновлення умов, за яких людина може ефективно реалізувати свої права та свободи. Відповідно, права людини визначають межі діяльності публічної влади щодо введення воєнного стану та засоби, що нею використовуються. При цьому низка прав не може бути обмежена, а обмеження інших прав не може знищувати їх сутність. Окрім визначення прав людини, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, конституційно-правові норми визначають особливості реалізації окремих прав за досліджуваних обставин: права на власність та права на працю. У даній статті автори звертають увагу на важливості конституційно-правового регулювання суспіль- них відносин щодо обмеження прав людини в особливих умовах. Наголошено, що права людини є тим засобом, що обмежують публічну владу, запобігаючи її свавіллю. Система захисту прав людини під час війни включає правові заходи, встановлені нормами національного та міжнародного права. У науковій статті автори дослідили національні заходи захисту прав людини під час війни, такі як: захист органами публічної влади; захист громадськими організаціями; самозахист; конституційне право на звернення; діяльність органів прокуратури та органів внутрішніх справ; судовий захист та контроль. Також у статті було розглянуто міжнародні механізми захисту прав людини, які передбачені нормами міжнародного гуманітарного права та інститутом міжнародного захисту прав людини.

ВПЛИВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ НА РОЗВИТОК ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

Биков О.М. — 2024-03-28

Стаття присвячена дослідженню впливу державної політики у сфері захисту прав людини на розбудову демократичної держави, аналізу формування державної політики та її нормативно-правового закріплення. У процесі пізнання цієї теми також вивчається взаємозв’язок між демократичним устроєм держави та охороною прав людини. Крім того, у статті розглядаються створювані такою політикою способи захисту прав людини та громадянина.
У цій праці автори також визначають поняття «державна політика» як специфічну діяльність державної влади з управління та керівництва суспільством, зокрема здійсненням публічної влади та участю населення в управлінні державними справами. У статті детально проаналізовано поняття демократії, яке визначається як «влада народу», та вказано на необхідність формування демократичної держави в Україні, що вимагає гарантування прав людини як основоположного принципу народовладдя.

Також підкреслюється, що формування державної політики є ключовим чинником у забезпеченні реалі- зації прав людини та розвитку суспільства. Узагальнюючи, автори відзначають, що вдосконалення класифікації прав людини та державної політики сприяє більш ефективному захисту прав і свобод громадян, сприяє розвитку демократичної держави та формуванню стратегічних напрямків розвитку суспільства.

Детально розглядаються механізми судового та адміністративного захисту прав людини, а також важлива роль омбудсмена у забезпеченні додержання прав людини. Так, інститут омбудсмена спрямований на контроль за дотриманням конституційних прав і свобод, а також на захист прав громадян від можливих порушень. Натомість адміністративний механізм захисту прав, який дозволяє громадянам звертатися з скаргами про порушення їхніх прав до вищих органів державної влади або місцевого самоврядування.
Особлива увага приділяється конституційним гарантіям прав людини, що зазначено у Конституції України.

Крім того, Україна закріплює важливі принципи гарантії прав і свобод людини в своїй Конституції, а також

визнає державний контроль і відповідальність за захист цих прав.
Таким чином, вдосконалення державної політики у сфері захисту прав людини сприяє не лише ефектив-

ному захисту прав громадян, але і розвитку демократичної держави та формуванню стратегічних напрямків розвитку суспільства.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ХОЛДИНГОВИХ КОМПАНІЙ

Биков О.М. — 2024-03-28

Стаття присвячена аналізу нормативно-правового регулювання створення та діяльності холдингових компаній в Україні. Здійснюється ретельний огляд законодавчих актів, які стосуються утворення та функціонування холдингових структур. Особлива увага приділяється вимогам до засновницьких договорів, статутів та інших документів, які регулюють діяльність холдингових компаній. Предметом дослідження є правові аспекти та норми, які регулюють процес створення та функціонування холдингових компаній, включаючи корпоративне управління. На сьогодні актуальність зазначеної теми полягає в тому, що холдингові структури стають все більш поширеними у сучасному господарстві, оскільки вони можуть сприяти ефективнішому управ- лінню активами. Зростає інтерес інвесторів і підприємців до створення та управління холдингами. Створення та функціонування холдингових компаній підлягає специфічним нормативним вимогам та правилам. Розуміння цього аспекту є важливим для бізнесу та юридичних фахівців. Також розглядається досвід зарубіжних країн, світових типів холдингових компаній, їхнє нормативно-правове регулювання створення та діяльності. Особлива увага приділяється формі створенню холдингових компаній в Україні, так як згідно закону України «Про холдингові компанії» є тільки дві форми, ПАТ – Публічне Акціонерне товариство, яке створюється з державного капіталу і контролюється тільки органами виконавчої влади та ПРАТ – Приватне Акціонерне товариство, яке складається з приватного капіталу, та має в своєму управлінні від декількох підприємств. В такому разі Холдингова компанія виступає як Материнська компанія МП, а підпорядковані компанії, Дочірніми підприємствами. Ця структура дозволяє більш ефективно виконувати керування активами, ресурсами і бізнес процесами та дозволяє використовувати спільну систему оподаткування зі своїми Дочірніми підприємствами. У разі активної заборгованості Дочірніх підприємств перед контрагентами, Материнська компанія може закрити цей борг перед кредиторами власними засобами, що є позитивним плюсом при веденні підприємницької діяльності. Метою даної статті є з’ясувати особливості нормативно-правового регулювання створення та діяльності холдингових компаній.

ГЕНЕЗА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА І ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Француз А.Й. — 2024-03-28

В межах цієї наукової статті здійснено огляд створення комфортного бізнес-середовища в Україні, яке є ключовим для залучення інвестицій, розвитку економіки та створення нових робочих місць. Розглянуто питання модернізації системи правового регулювання господарської діяльності, узгодження її з європейськими стандартами та нормами, які допоможуть зробити Україну привабливішою для іноземних інвесторів. Досліджено позитивні риси, які можуть сприяти розвитку інфраструктури, підвищенню конкурентоспроможності підприємств та розвитку нових галузей економіки. Проаналізована еволюція розвитку господарського права через швидкоплинність сучасних господарських відносин. У роботі зазначається необхідність пристосування до міжнародних стандартів, зокрема стандартів ЄС. Зазначено, що пристосування до міжнародних стандартів створює нові виклики, оскільки потребує постійного оновлення законодавства, а також адаптації до змін у глобальному бізнес-середовищі. Завдяки такому постійному розвитку з’являються нові проблеми, на які потрібно знаходити відповіді та ефективні рішення через вдосконалення законів та їх інтерпретацію. У статті йдеться також про процес, який може потребувати багатьох консультацій з експертами, публічних обговорень та роботи над удосконаленням правових актів. Також вказано, що напрямки таких змін можуть охоплювати регулювання електронної комерції, захист інтелектуальної власності, фінансові та податкові аспекти, а також відносини між суб’єктами господарювання. Незважаючи на інтенсивний та прогресивний розвиток законодавства, що регулює діяльність суб’єктів господарювання, системність змін у реалізації наданих їм можливостей може бути досягнута лише за умови забезпечення ефективного захисту прав суб’єктів господарювання, який вбачається в розширенні засадничих положень щодо форм, засобів та способів врегулювання господарських спорів. Особливого значення це питання набуває в умовах зміни підходу до порядку встановлення ефективного способу захисту порушеного права або законного інтересу суб’єкта господарювання відповідно до нової редакції Господарського процесуального кодексу України, та розширення компетенції суду в частині визначення ефективного способу захисту відповідно до змісту порушення та заявлених вимог позивача.

МЕДІАЦІЯ ЯК ОДИН З ЕФЕКТИВНИХ СПОСОБІВ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Доляновська І.М. — 2024-03-28

Протягом тривалого часу в Україні все більше є поширеною практика альтернативного вирішення господарських спорів без застосування класичних судових процедур, оскільки застаріла традиція звернення суб’єктів господарювання до державних установ з приводу кожного конфлікту призводить до вели- кого перевантаження органів судової влади. Альтернативою покращення доступу до правосуддя та зменшення навантаження на суди є застосування такого способу розв’язання конфлікту як медіація. Медіація широко ви- користовується в господарському судочинстві для вирішення спорів між підприємствами та організаціями. В процесі медіації медіатор допомагає сторонам віднайти спільне рішення, просуваючись через процес переговорів за рахунок динамічного включення сторін конфлікту. Медіатор не приймає рішення за сторін, а забезпечує ко- мунікацію та сприяє порозумінню між ними. Вирішення конфлікту, досягнуте через медіацію, є взаємовигідним для всіх сторін і може бути внесене у вигляді угоди. У господарському судочинстві медіація може бути особливо корисною, оскільки вона сприяє ефективному вирішенню спорів, зменшенню витрат на судові процедури та збереженню хороших відносин між партнерами по бізнесу або підприємницькій діяльності. Медіація як спосіб вирішення конфліктів в господарському судочинстві дозволяє сторонам ефективно вирішувати конфлікти, зберігаючи добрі відносини та забезпечуючи зростання бізнесу, є альтернативою судовому процесу і допомагає сторонам досягти бажаних результатів. Науковці та законодавці вже багато років працюють над створенням належних умов для належного застосування медіації в Україні: проводиться просвітницька робота щодо змісту та переваг медіації, здійснюється аналіз та доповнення до нормативно-правової бази регулювання медіації, проводиться навчання для медіаторів. Тож існує досить широке коло актуальних питань з приводу забезпечення роботи механізму медіації, які підлягають більшому науковому дослідженню та вимагають практичних підходів.

Отже, у даній статті досліджено засади медіації як ефективного способу врегулювання конфліктів в господарському судочинстві. Визначено основні етапи становлення медіації в Україні, поняття та особливості медіації як одного з ефективних способів вирішення господарських конфліктів, проаналізовано міжнародні нормативно-правові акти в сфері медіації та, з огляду на такий аналіз, окреслено проблеми правового забезпечення даної процедури вирішення господарських спорів в Україні і запропоновано варіанти їх вирішення способом медіації.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ В СІМЕЙНІЙ МЕДІАЦІЇ

Доляновська І.М. — 2024-03-28

В статті досліджуються особливості визначення місця проживання дитини в рамках сімейної медіації. Визначення місця проживання дитини під час розлучення або розірвання шлюбу є складним та відчутним емоційно питанням, що вимагає уважного підходу до учасників даного процесу. Сімейна медіація, що стає все більш популярним методом вирішення подібних суперечок, пропонує спільний та неконфліктний процес, спрямований на забезпечення найкращих інтересів дитини. У даному дослідженні аналізуються різні фактори, які впливають на процес прийняття рішень у таких випадках. Серед них – вік та етапи розвитку дитини, її уподобання, а також здатність батьків створити безпечне та стабільне домашнє середовище. Важливо враховувати усі ці аспекти для забезпечення найбільш гармонійного та вигідного рішення для дитини у разі подальшої неможливості для батьків продовжувати робити це як одна родина. Окрім цього, в статті звертається увага на роль посередника в даному процесі. Підкреслюється його важливість у сприянні спілкуванню між батьками та направленні їх до взаємоприйнятної угоди, що максимально враховує найкращі інтереси дитини. Наявність досвідченого та компетентного посередника може суттєво полегшити процес розв’язання конфлікту та забезпечити більш збалансоване рішення. Важливо відзначити, що сімейна медіація може стати ефективним та результативним способом вирішення спорів, пов’язаних з опікою та утриманням дітей. Але для цього необхідно мати навчених та досвідчених медіаторів, які здатні підтримати процес медіації та забезпечити збалансований підхід до вирішення конфлікту. Стаття завершується рекомендаціями щодо вдосконалення практики сімейної медіації у справах, пов’язаних із місцем проживання дітей. Зокрема, підкреслюється необхідність постійного навчання та підтримки медіаторів, важливість культурної чутливості та необхідність підвищення обізнаності громадськості про переваги медіації як альтернативи традиційним судовим методам.

ПРОТИДІЯ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Григорчук М.В. — 2024-03-28

Стаття присвячена актуальним питанням протидії тіньової економіки у сфері господарської діяльності. Розглянуто питання «тіньового» сектора національної економіки, представлено трактування поняття «тіньова економіка», як самоорганізована система, що розвивається згідно з головними економічними принципами. Виявлено, що тлумачення поняття обумовлено різницею цілей і завдань, які ставлять собі дослідники, у застосуванні ними різних методик і методологій. Спірними є як структура тіньової економіки, з одного боку, так і інструменти її виміру – з іншого. Доведено, що кримінальні правопорушення, які вчиняються за допомогою тіньової економіки в господарській сфері протягом останніх 3-х років продовжують стрімко зменшуватись, що однозначно свідчить про послаблення боротьби з економічною злочинністю. Дане дослідження наочно проілюстровано за допомогою гістограми. Визначено, що більшість таких кримінальних правопорушень здійснюються за допомогою «кіберпростору», сучасних інформаційних технологій, протистояти яким тяжко, оскільки існуючі заходи безпеки є недостатньо потужними та прогресивними у порівнянні зі світовими технологіями. У висновках запропоновано інструментарій протидії тіньової економіки у сфері господарської діяльності, до якого віднесено: вдосконалення існуючих методик розрахунку рівня тіньової економіки з урахуванням світової практики; створення умов для детінізації суспільно-політичного процесу; вдосконалення законодавства у сфері боротьби з економічними кримінальними правопорушеннями; протидія тіньовій економіці в реальному секторі шляхом зниження транзакційних витрат та вдосконалення державної дозвільної системи тощо.

ДЕЯКІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЩОДО НАДАННЯ ДЕТЕКТИВНИХ ПОСЛУГ

Корольова В.В. — 2024-03-28

Навіть при відсутності належного законодавчого регулювання щодо надання детективних послуг, в Україні так і не було прийнято Закон України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність», в країні спостерігається активне використання приватних детективних послуг, що має попит серед населення. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що для захисту прав, свобод і законних інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, а також для збереження конфіденційності, змушують осіб звертатися по допомогу до приватних детективів, детективних агентств, де з ними буде укладено договір про надання таких послуг, які включають умови, порядок, визначені відповідно до чинного законодавства. У проекті No3010 Закону України «Про приватну детективну діяльність» визначено, що «договір про надання приватних детективних послуг» – це письмова або електронна угода між приватним детективом або детективним агентством та замовником, якою перша сторона зобов’язується надати детективні послуги другій стороні на умовах, визначених законом та договором, а замовник – оплатити на- дання таких послуг. Договір про детективні послуги відноситься до цивільно-правового договору, в якому викона- вець зобов’язується надати послуги з розшуку згідно з умовами, визначеними договором та відповідно до законо- давчих вимог, а замовник зобов’язується оплатити вартість послуг та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Визначено, що суттєвими умовами договору є його предмет, що включає в себе надання детективних послуг у сферах особистих, майнових та шлюбно-сімейних відносин. Наприклад, у разі надання послуг у сфері шлюбно-сімейних відносин, це може бути інформація щодо наявності чи відсутності фактів сімейної зради; у сфері особистих відносин – збір інформації щодо трудового стажу в указаній місцевості тощо. Також важливими умовами є ціна та строк виконання послуги. Сторонами договору є замовник та виконавець, а його зміст включає в себе взаємні права та обов’язки сторін, які можуть бути загальними для всіх договорів про надання послуг та специфічними для договору про надання детективних послуг. Враховуючи міжнародний досвід приватної детективної діяльності є необхідним прийняття Етичного кодексу приватного детектива з урахуванням міжнародних принципів детективної діяльності.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Григорчук М.В. — 2024-03-28

У статті розкривається специфіка провадження підприємницької діяльності в умовах воєнного стану. 24 лютого 2022 року було оголошено воєнний стан на території України, і, як наслідок, більшість суб’єктів господарювання втратили можливість провадити господарську діяльність у звичному для себе ре- жимі. Причинами цього стали бойові дії, економічні фактори, окупація території. У зв’язку з чим сьогодні, як ніколи, актуальними є питання захисту України, її територіальної цілісності та суверенітету. І саме тому, як наслідок – забезпечення належного правового регулювання підприємницької діяльності стає головним пріоритетом, одним із векторів розвитку національних інтересів у сфері безпеки та оборони нашої держави.

Ведення підприємницької діяльності діяльності в умовах воєнного стану потребує окремого специфічно- го дослідження, оскільки є новою площиною для нашої, відносно молодої незалежної держави.

Суб’єкт господарювання, приватний підприємець або юридична особа, що провадить господарську діяльність на приватних засадах для подолання негативних явищ в економічній сфері своєї ніші на ринку і взагалі, для елементарного «виживання» в умовах жорстких реалій сьогодення, має налагоджувати співпрацю і з іншими суб’єктами господарювання.

Принцип співпраці з іншими суб’єктами господарювання дозволяє швидко вирішувати питання виробництва, об’єднуючи за галузевою, регіональною, кадровою ознакою, в тому числі і товарів, які стали користувати- ся попитом з початком військового стану та території країни. Актуалізацією статті є проведення дослідження особливостей провадження підприємницької діяльності на території України після оголошення військового стану 24 лютого 2022 року.

Здійснення підприємницької діяльності в умовах воєнного стану є процесом складним, проте він життєво необхідний для підтримки економіки держави, забезпечення населення робочими місцями та їх розширення

за рахунок виготовлення товарів, виконання робіт та надання послуг, які є актуальними в сьогоднішніх реаліях. Не менш важливим є питання сплати податків, оскільки це забезпечує фінансову підтримку державного бюджету взагалі та оборонного сектору зокрема.
Проаналізовано законодавчу базу – нормативно-правові акти, якими керуються приватні підприємці та

юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність в умовах воєнного стану.
Проведено дослідження судової практики стосовно виконання або невиконання договірних зобов’язань

за умовами «форс-мажору», вплив цих обставин на виконання взятих на себе зобов’язань за договорами, що укла- денні до введення воєнного стану.

Наведено особисті думки – пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України стосовно ведення підприємницької діяльності в умовах воєнного стану.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ, ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Гавриленко О.О. — 2024-03-28

У даній науковій статті досліджується питання врегулювання механізму відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду в національному законодавстві України. Визначено, що норми, які регулюють відшкодування шкоди, завданої згаданими вище правоохоронними органами, існують в нормативно-правових актах різної юридичної сили. Серед таких актів необхідно виділити Конституцію України, ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» та положення про застосування даного закону. Визначене правове регулювання механізму відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, в національному законодавстві України можна оцінити як позитивне. Однак існують певні спірні питання, вирішення яких може зробити регулювання даного правового інституту ще більш ефективним. Встановлено, що між ст. 1176 ЦК України та положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» є неузгодженість щодо терміну, який використовується для визначен- ня категорії осіб, які мають право на відшкодування шкоди. Ст. 1176 ЦК України використовує термін «фізична особа», тоді як в законі використовується термін «громадянин». Термін «громадянин» є вужчим за термін «фізична особа» і не охоплює собою, зокрема, іноземців та осіб без громадянства, яким також може бути завдана шкода правоохоронними органами, що підлягатиме відшкодуванню. Запропоновано внести зміни в закон та замінити в його назві та тексті термін «громадянин» на «фізична особа» як один із можливих способів усунення неузгодженості. Також у статті розглянуто деякі проблемні моменти національного зако- нодавства України, що регулює відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, на які звертають увагу інші науковці.

ЗАХИСТ КОНФІДЕНЦІЙНОСТІ ТА ПРИВАТНОСТІ В УМОВАХ РОЗШИРЕНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Бакуменко А.В. — 2024-03-28

У статті проаналізовано сучасні проблеми захисту режиму приватності людського життя в умовах застосування технологій штучного інтелекту. Дослідження дозволяє провести комплексний аналіз щодо ступеня впливу штучного інтелекту на захист персональних даних. Розширення меж використання таких технологій у повсякденному житті людинини та в сфері державного регулювання водночас оголило деякі про- блемні моменти й потенційні загрози щодо процедури обробки і збору конфіденційної інформації.

Зростання потоків даних та інформації свідчить про сьогоднішній інформаційний вибух. Інформація стає все більш доступною і різноманітною, тому постійно виникають питання щодо захисту приватності стейкхолдерів цієї інформації. А наявність та динамічний розвиток штучного інтелекту прискорює ці тенденції. Процеси сучасного аналізу даних на 100% залежать від машинних алгоритмів і технологій, особливо стосовно алгоритмів пошуку рекомендацій. Використання інтелекту порушує відповідні конфіденційні інтереси власників за рахунок швидкості збору й детального аналізу персональної інформації.

У статті визначено, що інформаційна безпека – це захищений інформаційний простір, здатний забезпечити реалізацію державних інтересів та збереження стійкості держави до внутрішніх і зовнішніх чинників, які становлять загрозу та пов’язані з активним розвитком діджиталізації. Доведено, що використання техно- логії штучного інтелекту дозволяє приймати рішення швидше та з більшою ефективністю. А це, в свою чергу, дозволяє ідентифікувати оптимальні варіанти реагування на потенційні безпекові інциденти. Також доведено, що більшість інтелектуальних систем не мають у своїх алгоритмах «людського чинника» і практично цілком виключають людину з процесу прийняття рішення із забезпечення захисту інфобезпеки.

Розвиток та використання штучного інтелекту зміцнюють усі стратегічні рішення, однак необхідно з

обережністю ставитися до безапеляційного його використання для задоволення потреб й інтересів усіх стейкхолдерів у питанні інформаційної безпеки. Прийняття рішень за допомогою технологій штучного інтелекту допомагає знаходити загрози, попереджувати ризики та виконувати відповідні дії. Більш того, методи штучного

інтелекту і машинного навчання відіграють вирішальну роль у покращенні протоколів інформаційної безпеки.

ПРАВОВА РЕАЛЬНІСТЬ БЕЗПЕКОВИХ УГОД УКРАЇНО-КАНАДСЬКОГО ПАРТНЕРСТВА:ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ВИМІРИ

Гнілуша С.І. — 2024-03-28

Правові реальності безпекових угод стосовно співробітництва у сфері безпеки є своєрідною системою міжнародних безпекових гарантій. Вимір їхнього значення у реаліях сьогодення життєво важливий для світової глобальної безпеки, а не тільки України. І нерозуміння реальності безпекових викликів, може нести і мати незворотні наслідки і руйнацію демократичних підвалин суспільства світової демократичної спільноти. Повномасштабна злочинна війна, яку веде «росія» проти України, ігноруючи всі норми міжнародного права, масово знищуючи мирне населення, дітей, цивільну інфраструктуру, показово демонструє імпотентність, нездатність, подвійні стандарти і лицемірність, у першу чергу, ООН, інших безпекових стандартів механізмів і конструкцій, окремих країн, політиків і громадян. Реалії жахливої війни вимагають нових підходів у різно- векторних галузях співпраці і типів партнерства у колективних безпекових напрямках світової демократичної локації. Базовими потребами людини у всьому світі є, перш за все, безпека, що гарантується конституцією кожної демократичної держави як основним державним законом. Парадигма сьогоднішнього світового безпекового мислення в умовах війни, не тільки на теренах України (Ізраїль, Ліван, Сирія, військові загрози Тайваню і т.п.) повинна представляти колективну безпекову проєкцію поглядів і ефективних дій демократичних держав у непохитності суверенності і територіальної цілісності державних утворень у межах власних кордонів, що є міжнародно визнаними, включно з територіальними водами. Реально передбачати конструкції і механізми покарання за військові міжнародні злочини, визначати конкретну матеріальну відповідальність країн-агресорів і їх сателітів. Основний акцент повинен бути зосереджений на питаннях ефективності, контрольованості, прозорості, виключення подвійних стандартів і підходів.

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ МІЖНАРОДНИХ СПОРТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК МЕТОД РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ СПОРТУ В УКРАЇНІ

Француз-Яковець Т.А. — 2024-03-28

У статті проаналізовано вплив нормативних документів міжнародних спортивних органі- зацій на регулювання правовідносин у сфері спорту в Україні. Охарактеризовано ключові нормативні докумен- ти Міжнародного олімпійського комітету (МОК), такі як Олімпійська хартія, яка є основним документом, що визначає принципи та правила Олімпійського руху, а також розглянуто їх вплив на регулювання спортивних за- ходів у глобальному масштабі. Крім того розглянуто стандарти та процедури, встановлені Світовою антидопінговою агенцією (WADA), які є критично важливими для боротьби з допінгом у спорті, зокрема перелік заборонених препаратів і методів. Проаналізовано вплив Федерації міжнародного футболу (FIFA) на стандартизацію футбольних правил, звернувши увагу на «Правила гри», що детально регулюють технічні аспекти проведення міжнародних матчів. Важливість цих документів для української правової системи полягає у їх використанні як основи для регулювання національних спортивних змагань, що забезпечує узгодженість національних і між- народних стандартів. Проведено аналіз процесу імплементації міжнародних норм у внутрішнє законодавство, який охоплює адаптацію і прийняття відповідних законів, що відповідають міжнародним вимогам та водночас реагують на внутрішні потреби країни. Визначено, що імплементація міжнародних стандартів є комплекс- ним процесом, який вимагає не тільки технічного перекладу, але й глибокого розуміння специфіки національного спортивного контексту. Сформовано висновки про те, що ефективна адаптація та використання міжнародних нормативних документів сприяє підвищенню рівня правової визначеності, створює умови для справедливого регулювання спортивних правовідносин і зміцнює міжнародний імідж України як країни, що дотримується світових стандартів у сфері спорту.