Legal Bulletin

ПРОФEСIОНАЛIЗАЦIЯ ТА МОДEРНIЗАЦIЯ ДEРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

2024-12-27T05:45:01+02:00

Стаття присвячeна осмислeнню доктринально-правових засад профeсiоналiзацiї дeржавної служби, як одного зi шляхiв рeалiзацiї тeорiї лiдeрства в публiчному управлiннi. Головною iдeєю статтi є тe, що бeз формування та добору профeсiйної команди управлiнцiв будь-який лiдeр нe матимe можливостi якiсно та повноцiнно виконувати функцiї з публiчного управлiння. Тому важливо формувати профeсiйнi команди, оскiльки досвiд України засвiдчив, що вiдсутнiсть профeсiйної пiдготовки дeржавних службовцiв можe стати причиною саботажу у виконаннi профeсiйної дiяльностi та звeсти нанiвeць будь-якi гарнi iдeї та мeханiзми рeалiзацiї стратeгiчного бачeння розвитку країни, мiста або галузi.

Провeдeно аналiз змiсту основних понять, дотичних з тeмою дослiджeння, а самe: «дeржавнe управлiння», дeржавна служба», «дeржавний службовeць», «кадрова полiтика», «профeсiйнe навчання», «профeсiйнe навчання дeржавно-управлiнських кадрiв», «профeсiоналiзацiя». Звeрнуто увагу, що комплeксна профeсiоналiзацiя дeржавного управлiння є нeобхiдною умовою eфeктивного функцiонування кадрової систeми дeржавної служби. Визначeно, що систeма пiдготовки дeржавних службовцiв повинна орiєнтуватись на принципи профeсiоналiзму та компeтeнтностi.

Наголошується, що в пeрiод рeформування дeржавної кадрової систeми, орiєнтуючись на європeйський досвiд, постає нeобхiднiсть пiдготовки компeтeнтного, конкурeнтоспроможного дeржавного службовця, активного до змiн та викликiв сьогодeння, який якiсно та eфeктивно виконуватимe свої профeсiйнi обов’язки. Визначeно, що в рамках євроiнтeграцiї профeсiоналiзацiя пeрeдбачає створeння налeжних умов для постiйного оновлeння та вдосконалeння профeсiйних знань, умiнь та навичок фахiвцiв, стимулювання їх до саморозвитку. Наголошується, що eфeктивна профeсiоналiзацiя дeржавних службовцiв вимагає функцiонування дiєвого мeханiзму взаємодiї мiж органами дeржавної влади та закладами пiдготовки, пeрeпiдготовки та пiдвищeння квалiфiкацiї дeржавних службовцiв i посадових осiб мiсцeвого самоврядування. Обґрунтовано нeобхiднiсть профeсiоналiзацiї дeржавних службовцiв в умовах модeрнiзацiї кадрової систeми в Українi.

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ГАРАНТУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ

2024-12-27T05:44:56+02:00

Стаття містить викладення результатів дослідження стану правового регулювання соціального захисту військовослужбовців в Україні та присвячена дієвості їх гарантій, зокрема розгляду нормативно-правових актів, в яких визначені їх соціальні та медичні гарантії. У статті наведено загальну характеристику позитивного права у сфері соціального захисту, акцентована увага на специфіці правових норм, що регулюють дані правовідносини їх адмініструванню державними органами. Визначено ключові аспекти, які негативно впливають на реалізацію суб’єктивних прав військовослужбовців та охоронюваних законом їх інтересів в сфері соціального захисту, верифіковано їх відповідність міжнародним стандартам таких прав.

Особливе значення приділено аналізу чинних систем моніторингу виконання правових гарантій, що є практично важливим для забезпечення соціальної справедливості в умовах воєнного стану та захисту прав та охоронюваних законом інтересів військовослужбовців. Здійснено аналіз практики адміністрування державними органами, шо відповідальні за моніторинг прав військовослужбовців, а також механізми контролю та оцінки ефективності реалізації передбачених гарантій.

Акцентовано увагу на важливості взаємодії державних органів з недержавними структурами у сферах адміністрування і моніторингу захисту прав військовослужбовців. Розглянуто проблеми правозастосування у сфері соціального захисту, які ускладнюють забезпечення гарантованих прав військовослужбовців.

У результаті дослідження сформульовано рекомендації щодо вдосконалення механізмів захисту прав військовослужбовців, які можуть стати основою для подальшого розвитку законодавства в цій сфері. В цілому, дослідження акцентує увагу на актуальних питаннях захисту прав військовослужбовців у сфері їх соціального захисту в умовах воєнного стану.

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО СУДУ

2024-12-27T05:44:50+02:00

У статті здійснюється аналіз історико-правових аспектів становлення права на доступ до суду. Визначено, що право на доступ до суду, що формувалося та закріплювалося в нормативно-правових актах протягом тисячоліть, і яке зазнало своєрідної трансформації, було наслідком діяльності держави та її органів у сфері судочинства та правосуддя. З’ясовано, що історико-правові аспекти становлення права на доступ до суду дозволяють виявити характерні особливості такого права, в межах певних історичних періодів, що співпадають з формуванням як перших державних утворень, так і подальшим утворенням сучасної геополітичної карти Світу. Сформульовано періодизаційну модель становлення права на доступ до суду, яку варто розглядати у межах трьох наступних один за одним періодів. Зокрема, перший період - період Стародавніх державних утворень, де право на доступ до суду характеризувалося відносною (умовною) доступністю населення до суду, а судові спори вирішувалися особисто монархами, або подібними особами залежно від форми державного управління. Другий період - період Середніх віків, що характеризується відокремленням судової влади від інших державних інституцій, але реалізація права на доступ до суду здійснюється без державних механізмів підтримки. Третій період - Новітній період, що характеризується усвідомленням права на доступ до суду, як важливого права, що має обов’язково забезпечуватися в демократичній, правовій державі відповідними механізмами з його реалізації та підтримки. Запропоновано юридичне визначення поняття права на доступ до суду, яким є конституційна, фізична, економічна та безперешкодна можливість особи звернутися до суду у випадку можливого порушення свого законного права чи юридичного інтересу, взяти участь у процесі розгляду своєї справи в суді, а також отримати рішення у процесі розгляду спору та оскаржити його у випадку незгоди з позицією суду.

ВПЛИВ ВИМУШЕНОЇ МІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ НА ПРАВО ОСОБИ НА ПРАВОСУДДЯ ТА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

2024-12-27T05:44:12+02:00

У статті йдеться про виклики, з якими стикається правосуддя в Україні під час дії правового режиму воєнного стану в контексті значної вимушеної міграції населення. Пропонується дослідити фактори, які впливають на доступ до правосуддя внутрішньо переміщених осіб та біженців, які покинули території України.

Особливу увагу приділено аналізу теоретико-правових аспектів, що стосуються реалізації права на судовий захист та справедливий суд, а також специфіки забезпечення цих прав в умовах правового режиму воєнного стану та бойових дій.

Окремий аспект, який підлягає дослідженню у цій статті – це актуальна судова практика, яка визначає критерії справедливого суду та права на доступ до судочинства. Досліджується практика національних судів та міжнародних судів, рішення яких є обов’язковим для виконання Україною на підставі міжнародних угод, ратифікованих Верховною Радою України.

У статті розглядаються проблеми територіальної недоступності судів, недостатнього правового захисту, дискримінації та інформаційних бар’єрів для осіб, які вимушено покинули свої місця проживання. Зроблено висновки щодо необхідності вдосконалення законодавства та розробки механізмів, які забезпечать ефективний доступ до правосуддя для найуразливіших категорій громадян під час воєнного стану.

Також розглядається методи та механізми мінімізації ризиків, які виникають в контексті масової міграції для доступу до правосуддя. Досліджено потенціал цифрової трансформації судової системи як інструменту розширення доступу до правосуддя для внутрішньо переміщених осіб та біженців з України. Також розглянуті можливості використання Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) – «Електронний суд» як ефективного інструменту для забезпечення доступу до правосуддя дистанційно.

РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ

2024-12-27T05:44:09+02:00

На сучасному етапі рівень загрози тероризму залишається високим, з особливою нестабільністю в регіонах Близького Сходу та Африки, а також зі значними викликами для західних країн. Попри падіння кількості летальних випадків від терористичних актів у 2019 році, згідно з доповіддю Інституту економіки та миру, динамічний характер і непередбачуваність тероризму залишають проблему актуальною та вимагають постійної уваги і адаптації стратегій протидії. Стаття досліджує роль міжнародних організацій у протидії цій глобальній загрозі, аналізуючи як історичні, так і сучасні зусилля, включаючи різноманітні міжурядові ініціативи та правові рамки.

В статті детально розглядається вплив резолюцій ООН та діяльності спеціалізованих комітетів, таких як Комітет з боротьби з тероризмом, а також залучення різних регіональних організацій, включаючи ОБСЄ та НАТО. Розглядаються не тільки заходи прямої боротьби з тероризмом, але й стратегії, що включають політичні, економічні та культурні аспекти, спрямовані на усунення кореневих причин тероризму і радикалізації.

Стаття також охоплює діяльність Інтерполу, який підтримує міжнародні зусилля в боротьбі з тероризмом, використовуючи свою кримінальну аналітичну базу даних для обміну інформацією та координації міжнародних операцій.

Особливу увагу приділено аналізу ролі Інтерполу та його глобальних баз даних, які сприяють обміну інформацією між країнами-членами і посиленню міжнародної співпраці у сфері боротьби з тероризмом. Також висвітлюються ініціативи з вдосконалення міжнародних стандартів у кримінальному переслідуванні терористів, зокрема розробка міжнародних конвенцій проти терористичних вибухів, фінансування тероризму і ядерного тероризму.

Стаття відкриває перспективи для додаткових досліджень у сфері правового регулювання антитерористичних заходів та надає пропозиції щодо подальшого зміцнення глобального співробітництва в цій галузі. Закликаючи до міжнародного діалогу та розробки єдиної глобальної стратегії, стаття ставить за мету посилити ефективність міжнародних зусиль у боротьбі з постійно змінюваною природою тероризму.

ДИНАМІКА ЗМІСТУ ПРИВАТНОЇ (РОЗШУКОВОЇ) ТА ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2024-12-27T05:44:07+02:00

У науковій статті досліджено та подано визначення сутності та характеристик приватної детективної діяльності в Україні, класифікація розшукової і правоохоронної діяльності та правовий статус приватних детективів в Україні. Аналіз теоретичних аспектів і законодавчого регулювання організаційних основ дій приватних детективів під час надання допомоги в розшуковій діяльності. В українському законодавстві є прогалина в цьому питанні, не визначив правовий статус фізичної особи, що здійснює приватну детективну діяльність (приватного детектива); особливі підстави й умови ліцензування відповідної діяльності; порядок утворення та статутні вимоги до юридичних осіб, які спеціалізуються на приватній детективній діяльності. Динаміка змісту приватної (розшукової) та правоохоронної діяльності є важливим аспектом, який вимагає глибокого аналізу в контексті сучасних соціальних, економічних та правових реалій. Забезпечення балансу між приватними інтересами і суспільними потребами, а також правовою захищеністю всіх учасників цього процесу, залишаються основними завданнями для законодавців, дослідників та практиків у цій сфері. Аналізу цієї та інших проблем різного характеру, пов’язаних зі збиранням і використанням речових доказів особою, що здійснює приватну детективну діяльність, приділено увагу в нашій статті. Важливо також створити дієву систему взаємодії між приватними детективами і правоохоронними органами, що сприятиме не лише підвищенню ефективності розслідувань, але й зміцненню довіри громадян до системи правосуддя. Безпека є одним із найважливіших факторів розвитку країни

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРОТИДІЇ КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ: ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

2024-12-27T05:44:03+02:00

Сучасний світ є доволі динамічним явищем, що призводить до інтенсифікації не лише можливостей, але й потенційних загроз. Інноваційні технології відкривають нові горизонти для розвитку бізнесу і полегшують комунікацію, але водночас створюють сприятливі умови для кіберзлочинців. Кіберзлочинність охоплює широкий спектр кримінальних правопорушень: від крадіжки особистих даних і фінансових шахрайств до атак на критичні інфраструктури. Кіберзлочинність загрожує не лише окремим особам, а й державам, адже може призвести до серйозних економічних втрат, руйнування інформаційної безпеки та загроз безпеці державного управління.

У зв’язку з цим існує нагальна потреба вдосконалення нормативно-правової бази, підвищення рівня освіти у сфері кібербезпеки та розвитку технологій захисту інформації. Ці заходи є критично важливими, оскільки кіберзлочинність постійно еволюціонує, і від ефективності нашої реакції та превентивних дій залежить безпека як держави, так і суспільства в цілому.

У статті акцентується увага на необхідності комплексного підходу до протидії викликам кібербезпеки, що уможливлює створення сприятливого інформаційного середовища.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ЯК ШЛЯХ ДО ЕФЕКТИВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ І РЕАЛІЇ

2024-12-27T10:51:31+02:00

У статті здійснюється дослідження європейського досвіду боротьби з корупцією, з акцентом на ключові практики та механізми, що використовуються в країнах Європейського Союзу. Аналізуються ефективні стратегії, зокрема незалежність антикорупційних органів, система перевірки декларацій про доходи та майно посадовців, а також роль громадянського суспільства у боротьбі з корупцією. Основна увага приділяється трьом ключовим аспектам: незалежності антикорупційних органів, ефективності системи моніторингу та перевірки декларацій про доходи й майно посадовців, а також участі громадянського суспільства в антикорупційній діяльності. На основі аналізу успішного досвіду таких країн, як Литва, Латвія, Болгарія, Нідерланди та Фінляндія, визначено основні принципи й підходи, які сприяють успішній боротьбі з корупцією. Також дуже важливо приділити увагу можливостям адаптації цих практик до українських реалій з метою підвищення ефективності антикорупційної політики в Україні. Стаття містить рекомендації щодо удосконалення української антикорупційної системи на основі європейського досвіду, що може стати важливим кроком для посилення державного контролю та залучення громадян до боротьби з корупцією. Зокрема, акцент зроблено на необхідності забезпечення незалежності таких органів, як НАБУ, удосконаленні механізмів перевірки електронних декларацій, посиленні ролі громадського контролю та створенні сприятливих умов для участі громадян у викритті корупції. Ефективна боротьба з корупцією вимагає не лише впровадження сучасних технічних інструментів, а й політичної волі, активного громадського залучення та міжсекторальної співпраці. У статті також наголошується на важливості використання сучасних цифрових технологій для моніторингу корупційних ризиків, що дозволить забезпечити більшу прозорість та підзвітність державних інституцій. Крім того, підкреслюється необхідність інтеграції антикорупційної політики у ширший контекст реформ, спрямованих на зміцнення верховенства права та демократичних цінностей. Окрему увагу приділено розробці та впровадженню ефективної системи захисту свідків, яка могла б стати ключовим інструментом для заохочення громадян до викриття корупційних правопорушень, забезпечуючи їхню безпеку та конфіденційність. Впровадження такого механізму є критично важливим для стимулювання участі громадянського суспільства в боротьбі з корупцією та формування довіри до антикорупційних ініціатив. Україна має унікальну можливість, спираючись на найкращі європейські практики, вдосконалити свою антикорупційну систему, посилюючи верховенство права та демократичні цінності. Лише інтегрувавши антикорупційні заходи у ширший процес суспільних і державних реформ, можна створити довготривалу основу для формування доброчесного середовища, що сприятиме соціальному та економічному прогресу України.

АЛГОРИТМИ ПРОТИДІЇ І БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ

2024-12-27T10:51:29+02:00

Актуальність теми обумовлена подіями повномасштабної війни, розв’язаної проти України, що є кровавою проблемою сучасності, для більшості демократичних країн світу. Недоімперіалістична росія, і її сателіти, а також покручі, що допомагають, переслідуючи перш за все власну наживу, не рахуючись нічим, дестабілізують в цілому обстановку на земній планеті. Поступово втягують світову спільноту у третю світову війну, використовуючи її гібридні методи війни, міжнародний тероризм, екстремізм. Це має значні політичні, економічні, моральні наслідки. Наносить руйнівний моральний і психологічний вплив на соціум, забирає життя і здоров’я людей.

Знаковою характеристикою сучасного тероризму є значне кількісне зростання злочинів, що виокремлюються своєю цинічністю і жорстокістю. Жертвами терористів найчастіше стають прості люди, і ще найболючіше – діти. Досить небезпечним є те, що терористи все частіше використовують нетрадиційні засоби масового знищення. Ставлячи перед собою завдання нанести значний збиток і розруху, посіяти масову паніку, зневіру серед людей, знищити спокій і безпечне життя. Все частіше динамічно проявляється небезпечна тенденція зрощування тероризму з кримінальною міжнародною злочинністю

ПРОБЛЕМАТИКА ІСНУЮЧИХ В УКРАЇНІ КРИТЕРІЇВ ОЦІНКИ ІНФОРМАЦІЇ, ЩО ВВОДИТЬ В ОМАНУ, СУДОВА ПРАКТИКА ТА ПРАВОЗАСТОСОВНА ПОЗИЦІЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ

2024-12-27T05:44:31+02:00

В статті розглядаються проблемні аспекти існуючих в Україні критеріїв оцінки інформації, що вводить в оману, та їхній вплив на правозастосовну практику. Досліджуються сучасні проблеми, пов’язані з поширенням неправдивої або неточної інформації, яка спотворює ринкову конкуренцію та може вводити споживачів в оману.

Незважаючи на те, що законодавство передбачає захист від поширення інформації, що вводить в оману, на практиці часто виникають труднощі правозастосування через недостатньо чіткі критерії. Існуючі норми, зокрема ті, що містяться в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції», потребують подальшого уточнення для уникнення неоднозначних тлумачень та зловживань з боку суб’єктів господарювання.

Стаття також аналізує основні критерії оцінки інформації такої, що вводить в оману. До таких критеріїв належать поширення неповної, неправдивої або неточної інформації щодо характеристик товарів і послуг, цін, якості та інших важливих аспектів. Встановлення чітких та об’єктивних критеріїв дозволить забезпечити більш ефективний захист споживачів і регулювання конкуренції на ринку.

Особливу увагу приділено судовій практиці, пов’язаній з інформацією, що вводить в оману. У статті розглядаються ключові судові рішення та окреслено їхній вплив на формування подальших правових підходів. Аналіз судових справ дозволяє зрозуміти, як суди трактують поняття інформації, що вводить в оману, та застосовують законодавство у випадках недобросовісної конкуренції.

Центральним аспектом дослідження є правозастосовна позиція Антимонопольного комітету України (АМКУ), оскільки АМКУ відіграє важливу роль у боротьбі з недобросовісною конкуренцією, проводячи розслідування при ознаках порушення законодавства.

У статті містяться пропозиції щодо вдосконалення правових підходів та критеріїв оцінки інформації, що вводить в оману.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

2024-12-27T05:44:25+02:00

Стаття присвячена аналізу питання захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Адже у сучасну епоху, відому як «інформаційне суспільство», ми спостерігаємо стрімкий розвиток інтелектуальної творчості людини. Водночас перед суспільством постають глобальні проблеми, вирішення яких вимагає знаходження балансу між задоволенням потреб соціуму та захистом індивідуальних прав. У наше життя вже міцно увійшли такі терміни, як комп’ютер, програмне забезпечення та Інтернет. Традиційні бібліотеки й архіви поступаються місцем електронним бібліотекам, які з’являються повсюдно. Електронні банки даних, що містять величезну кількість творів літератури, науки та мистецтва, можуть бути збережені на жорсткому диску комп’ютера або на веб-сайті. Зазвичай їх обслуговує одна особа. Інтернет є глобальним явищем не лише в географічному, а й у соціально-правовому контексті. Він впливає на різні аспекти життя сучасної людини, включаючи цивільно-правові відносини. Питання захисту авторського права в Інтернеті є актуальним у багатьох країнах світу, проте в Україні йому приділяється недостатньо уваги. Тому важливо знайти ефективні рішення цієї проблеми.

Проблема захисту авторських прав найбільш яскраво проявляється в останнє десятиліття в сфері Інтернету. Це зумовлено, насамперед, легкістю та швидкістю розміщення інформації в глобальній мережі, відсутністю обов’язкової авторизації для таких дій, а також відкритістю та доступністю електронних ресурсів для фактично необмеженого кола осіб. Однак ці переваги інформаційних технологій мають і зворотний бік: інформація та об’єкти інтелектуальної власності потрапляють в Інтернет без згоди авторів і навіть без їх відома. Це порушує не лише права авторів на отримання винагороди за їх інтелектуальну працю, а й їх особисті немайнові права, зокрема право вимагати визнання свого авторства шляхом належного зазначення імені на творі та його примірниках, а також за будь-якого публічного використання твору.

Отже, слід проаналізувати існуючі підходи до захисту прав інтелектуальної власності, які були порушені в Інтернеті, узагальнити їх та об’єднати на основі системного підходу з метою впровадження ефективного правового механізму в українське законодавство.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

2024-12-27T05:44:22+02:00

Стаття присвячена дослідженню сучасного стану правового забезпечення державної політики у сфері інформаційної безпеки та визначенню концептуальних напрямків розвитку даної політики. В статті узагальнено правове надбання українського народу, що висвітлено в положеннях Основного закону України. Досліджено підґрунтя правового забезпечення у сфері інформаційної безпеки, що міститься в положеннях міжнародних договорів, ратифікованих нашою державою та згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Окрім того, окреслені перспективні напрямки розвитку державної політики у сфері інформаційної безпеки, що знаходяться на етапі розробки у міжнародних організаціях у сфері інформаційних технологій та спрямовані на створення новітніх стандартів щодо боротьби з кіберзлочинністю та забезпечення інформаційної безпеки на міжнародному рівні. Стверджується, що перспективними кроками до розвитку державної політики України у сфері інформаційної безпеки має бути комплексний підхід, який враховуватиме сучасні виклики в цифровому просторі з метою створення умов для безпечного функціонування кіберпростору та його використання в інтересах особи, суспільства і держави. Встановлено, що персективним підґрунтям для формування державної політики може слугувати міжнародні форуми та центри глобальної співпраці з кібербезпеки, які засновані і діють в якості глобальної ініціативи для обміну знаннями з метою зміцнення спроможностей у сфері кібербезпеки шляхом співпраці між урядами, міжнародними організаціями та приватним сектором а також з метою спрямування на об’єднання зусиль різних держав і організацій для покращення міжнародного співробітництва в питаннях кібербезпеки, обміну інформацією та розробки спільних стандартів. У статті підсумовується коло ключових напрямків розвитку державної політики у сфері інформаційної безпеки.

ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ ТА ТЕЛЕМАРАФОН «ЄДИНІ НОВИНИ»: СПЕЦИФІКА СПІВІСНУВАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-12-27T05:44:20+02:00

Однією з особливостей воєнного стану в Україні є запровадження та функціонування інструменту української влади для інформування широкої аудиторії - телемарафону «Єдині новини». Зазначена платформа являє собою, по суті, узгоджені дії в висвітленні фактів, поданні їх в єдиному форматі, з єдиним підтекстом, з єдиною оцінкою. Ретроспективно оцінюючи вплив зазначеного владного інструменту, можна констатувати, що він здебільшого, негативно вплинув на демократичні процеси і негативно оцінюється міжнародними інституціями, які здійснюють моніторинг свободи слова.

Аналіз законодавства інших країн, що регулює воєнні стани дає підстави для висновку, що запровадження таких владних платформ не є обов’язковим для країн, які перебувають у військовому конфлікті, а, скоріше, є винятковим заходом, який має на меті, в основному – здійснення контролю подання інформації, що, очевидно, обмежує права і свободи і який застосовується Україною.

Монополізацію каналів та узгодженість у поданні/висвітленні інформації, очевидно, можна вважати проявом цензури, що дозволяє розглядати діяльність телемарафону «Єдині новини» в кореляції зі свободою слова, свободою мас-медіа, а також правом на доступ до інформації.

Зміни до законодавства під час особливих періодів, як правило, мають безсистемний характер та характеризуються домінуванням гіпертрофованого публічного інтересу в тому числі в сфері реалізації права на інформацію. Ситуація ускладнюється тим, що допустимих меж чи механізмів контролю домінування публічного інтересу під час воєнного стану немає, що провокує зловживання в цій сфері. Таким чином виникає питання чи може держава роблячи відступ від зобов’язань, втручатися в сферу свободи вираження поглядів шляхом монополізації інформаційного простору? Чи є такі заходи допустимими та правомірними навіть в умовах воєнного стану.

У статті аналізується оцінки діяльності телемарафону, обгрунтовується наявність зв’язку між правом на отримання інформації та правом на свободу вираження поглядів.

НАПРЯМКИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ДІТЕЙ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

2024-12-27T05:44:17+02:00

. У статті досліджено ключові напрями інноваційного розвитку методики розслідування кримінальних правопорушень проти дітей в умовах цифровізації. Підкреслено, що процес цифровізації суспільних відносин спричиняє значні зміни у характері злочинності, особливо щодо дітей, які стають найбільш вразливою категорією населення. Злочинці активно використовують кіберпростір для вчинення протиправних дій, таких як сексуальна експлуатація, створення та розповсюдження дитячої порнографії. Значне поширення цих злочинів, високий рівень їх латентності та використання новітніх технологій для приховування слідів визначають потребу у створенні ефективних механізмів протидії. На основі статистичних даних ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій показано, що масштаби онлайн-злочинів проти дітей невпинно зростають: кількість ресурсів із незаконним контентом перевищує 4 мільйони, а щоденно з’являється понад 200 нових зображень дитячої порнографії. В Україні, згідно зі статистикою правоохоронних органів, кількість зареєстрованих злочинів проти статевої свободи дітей демонструє стабільну тенденцію до зростання, що ускладнюється наслідками збройної агресії російської федерації. Розглянуто практичні аспекти використання цифрових інструментів для вчинення злочинів, що підтверджено конкретними судовими справами. Наголошено на важливості врахування соціального контексту злочинної діяльності, необхідності модернізації нормативно-правової бази України та розробки інноваційних підходів до криміналістичної діяльності. Запропоновано інтегрований міждисциплінарний підхід, який передбачає адаптацію теоретичних засад криміналістики, впровадження новітніх технологій, створення спеціалізованих моделей аналізу цифрових доказів та активізацію міжнародної співпраці. Результати дослідження свідчать, що розробка сучасних криміналістичних методик, які враховують специфіку цифрового середовища, сприятиме ефективному розслідуванню правопорушень, забезпеченню прав дітей та підвищенню рівня захищеності у кіберпросторі. Подальші дослідження мають бути спрямовані на створення інтегрованих криміналістичних моделей, що гармонізуватимуть нормативно-правову базу України з міжнародними стандартами.

РЕЖИМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ: ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ ТА ПРИВАТНИХ ІНТЕРЕСІВ В УКРАЇНІ

2024-12-27T05:44:15+02:00

У статті досліджуються сучасні проблеми реалізації публічних та приватних інтересів в Україні, які виникають у процесі управління економічними ресурсами та регулювання господарської діяльності. Аналізується складний і неоднозначний процес взаємодії між державними інтересами, потребами бізнесу та інтересами суспільства, особливо в умовах перехідної економіки. Основною метою є визначення ефективних стратегій та оптимальних режимів господарювання, які могли б забезпечити баланс інтересів держави, приватного сектору та громадськості, а також сприяти інтеграції цих інтересів у загальну економічну політику країни. Актуальність цієї теми зростає у зв’язку зі збільшенням ролі приватного сектору в українській економіці та необхідністю створення нових форм державного управління економікою, які б були орієнтовані на сталий розвиток та соціальну справедливість. Сьогодні в Україні спостерігається необхідність ефективного використання економічних ресурсів, модернізації інфраструктури та залучення іноземних інвестицій, що вимагає чіткого регулювання взаємодії між публічними та приватними інтересами. У процесі дослідження було проведено комплексний аналіз сучасних механізмів реалізації публічних та приватних інтересів в українській економіці. Основні підходи включають державно-приватне партнерство (ДПП) та приватизацію державного майна. Аналіз показує необхідність покращення умов для ДПП, усунення бюрократичних перешкод, створення прозорих тендерів та забезпечення ефективного використання державного майна. Важливо враховувати досвід європейських країн у цьому аспекті для інтеграції більш ефективних та справедливих практик. Приватизація також потребує вдосконалення через створення чіткої та прозорої нормативно-правової бази, яка б забезпечувала рівний доступ до приватизації для всіх учасників ринку та мінімізувала ризики корупції. Це включає удосконалення аукціонних процедур, контроль за аукціонними торгами та незалежний аудит приватизаційних процесів. У ході дослідження було виявлено такі виклики: непрозорість у процесах управління державними ресурсами, проблеми корупції та непрозорі тендери роблять процеси управління ненадійними, що негативно впливає на ефективність використання цих ресурсів. Нерівномірний розподіл економічних ресурсів серед приватного та державного сектору створює дисбаланс у конкуренції та ускладнює розвиток середнього бізнесу. Недосконалість законодавчої бази призводить до правових суперечностей у господарському середовищі. Окремо розглянуто роль громадянського суспільства у забезпеченні прозорості та підзвітності в господарських процесах. Неправильне регулювання та відсутність незалежного громадського контролю роблять неможливим ефективне функціонування ринку та державного управління. Громадські організації та незалежні медіа можуть стати важливими союзниками у боротьбі з корупцією та у підвищенні рівня прозорості у процесах управління. Враховуючи досвід європейських країн та виявлені проблеми, пропонуються наступні рекомендації: розвиток системи незалежного аудиту для забезпечення прозорості приватизацій та ДПП, реформування законодавчої бази для адаптації її до європейських стандартів та усунення правових суперечностей, посилення громадського контролю, підтримка громадських ініціатив та створення незалежних платформ для моніторингу процесів управління державними ресурсами. Результати дослідження показують, що інтеграція ефективних механізмів державно-приватного партнерства та систем громадського контролю може стати основою для гармонізації інтересів держави, бізнесу та суспільства. Такі підходи сприяють сталому розвитку української економіки, покращують інвестиційний клімат та забезпечують соціальну справедливість. Дослідження має стратегічне значення для розробки державної політики, спрямованої на створення справедливих та ефективних умов для економічного зростання та стабільності.

ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМІВ ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК КРІЗЬ ПРИЗМУ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ

2024-12-27T05:44:47+02:00

У статті досліджуються механізми захисту прав жінок через призму міжнародних стандартів прав людини, які є ключовим елементом забезпечення рівних прав та можливостей для всіх громадян, зокрема жінок. Наголошується на важливості використання сучасних правових інструментів для захисту прав жінок, що відіграють важливу роль у створенні справедливого та рівноправного суспільства. Метою дослідження є аналіз міжнародних стандартів захисту прав жінок, оцінка їх ефективності та пошук шляхів їх вдосконалення з урахуванням новітніх тенденцій у сфері захисту прав людини.

Для досягнення цієї мети були застосовані методи правового аналізу, порівняльного дослідження та експертних оцінок, а також аналіз міжнародної та національної практики захисту прав жінок. Розглянуто існуючі механізми захисту, такі як Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларація ООН про права людини, Пекінська платформа дій та інші міжнародні договори й угоди. Вивчено правові аспекти забезпечення належної імплементації міжнародних норм у національне законодавство та дотримання гендерної рівності.

У роботі розкриваються проблеми, з якими стикаються жінки в процесі захисту своїх прав, зокрема дискримінація на ринку праці, домашнє насильство, гендерні стереотипи та недостатня правова обізнаність. Проаналізовано сучасні підходи до впровадження гендерних квот, програми боротьби з насильством щодо жінок, а також інші ініціативи, що підтримуються міжнародними організаціями, такими як ООН та ЄС. Наголошено на необхідності посилення співпраці між урядами, громадськими організаціями та міжнародними структурами для забезпечення ефективного захисту прав жінок.

Зроблено висновок, що існуючі механізми захисту прав жінок є ефективними, проте потребують подальшого вдосконалення. Серед запропонованих заходів – впровадження спеціалізованого навчання для правозахисників, розширення програм підтримки жінок та проведення додаткових досліджень для розвитку нових підходів до захисту прав жінок у контексті міжнародних стандартів.

ПУБЛІЧНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ЯК СФЕРА ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ

2024-12-27T05:44:43+02:00

Дана стаття присвячена всебічному аналізу проблеми конфлікту інтересів у сфері публічних правовідносин, що є однією з основних перепон у боротьбі з корупцією в Україні. Актуальність цього дослідження підсилюється на тлі прагнення України до інтеграції з європейськими правовими стандартами та подолання корупційних ризиків, що є критично важливим для забезпечення сталого розвитку країни та відновлення довіри громадян до державних інституцій.

Автор простежує історичну еволюцію та правове регулювання конфлікту інтересів, починаючи з 2000 року, коли цей термін вперше увійшов у правовий обіг, і до новітніх законодавчих ініціатив. Основна увага приділена аналізу чинного законодавства, зокрема ЗУ «Про запобігання корупції», який визначає конфлікт інтересів як протиріччя між особистими інтересами та службовими обов’язками особи, що здатне вплинути на об’єктивність та неупередженість прийняття рішень.

У статті також розглядаються практичні аспекти виявлення, моніторингу та розв’язання конфліктів інтересів у роботі державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування. Окремо висвітлено механізми діагностики та управління конфліктом інтересів, включаючи запобіжні заходи та формування антикорупційної культури серед населення.

Метою статті є не лише аналіз правових аспектів конфлікту інтересів, а й розробка рекомендацій для вдосконалення існуючих нормативних механізмів. Це охоплює пропозиції щодо змін у законодавстві, підвищення правової обізнаності громадян та забезпечення прозорості у роботі державних органів.

Стаття звертається до важливих питань, актуальних для дослідників, юристів, державних службовців та широкої громадськості, зацікавлених у підвищенні правової культури та ефективності публічного управління.

РОЗВИТОК НАУКОВОЇ ДУМКИ ЩОДО ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНИЙ ІНТЕРЕС»

2024-12-27T05:44:39+02:00

У статті аналізується історичний розвиток уявлень про публічні, державні та приватні інтереси з особливим акцентом на становленні людиноцентричних концепцій у суспільній свідомості. Поняття «публічний інтерес» розглядається як компроміс між інтересами держави та особи, особливо в контексті публічно-правових відносин. Досліджено еволюцію категорії «публічний інтерес» у політико-правовій науці, її взаємодію з приватними інтересами та трансформацію акцентів залежно від історичних обставин. Окрему увагу приділено впливу соціологічної школи права на формування концепції публічного інтересу, а також особливостям радянського періоду, коли інтереси індивіда замінювались інтересами партії.

Особливо акцентовано на сучасних викликах та євроінтеграційних прагненнях України, що потребують глибшого розуміння публічного інтересу як відображення суспільних потреб. Підкреслено значення збалансування публічних і приватних інтересів для вдосконалення правового регулювання, з урахуванням історичних паралелей та ідей Аристотеля, Р. Ієрінга та Дж. Локка.

Окремо розглянуто історичні традиції поділу права на публічне і приватне: публічне право спрямоване на захист колективних інтересів, тоді як приватне – на захист прав окремих осіб. Згадано внесок Р. Ієрінга у юридичну науку, який запровадив категорію інтересу в правову практику, акцентуючи на механізмах захисту інтересів у різних сферах права.

Також досліджується зміна підходів до розуміння державних інтересів, у межах яких сучасні дослідники прагнуть розмежувати поняття «публічного інтересу» та «державного інтересу». Значна увага приділена ролі Європейського суду з прав людини у встановленні балансу між приватними і публічними інтересами, де практика ЄСПЛ демонструє, як державні інтереси можуть обмежувати приватні права, визначаючи межі державної влади.

У статті досліджуються загальні заходи, спрямовані на подолання системних проблем, виявлених у рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). До таких заходів належать удосконалення чинного законодавства, зміни у практиці його застосування та забезпечення професійної підготовки правозастосовних кадрів. Інтеграція посилань на рішення ЄСПЛ в українську судову практику сприяє зміцненню правової системи та захисту прав громадян.

Поняття «публічний інтерес» трактується як сукупність суспільних потреб, визнаних державою, реалізація яких забезпечується засобами публічного управління та спрямована на дотримання прав і свобод людини. Спостерігається поступова трансформація наукових підходів, національного законодавства та правової практики у напрямі досягнення балансу між публічними та приватними інтересами

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ МЕДІАЦІЇ ПРИ ВИРІШЕННІ СІМЕЙНОГО СПОРУ

2024-12-27T05:44:37+02:00

Стаття присвячена дослідженню питання основних аспектів проведення медіації при вирішенні сімейних спорів. Зокрема розглянуто Рекомендацію № R (98) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо медіації в сімейних справах ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи на 616 засіданні заступників міністрів 21 січня 1998 року та Закону України «Про медіацію» в частині врегулювання сімейних спорів, етапів сімейної медіації та її особливостей.

Медіація в сімейних конфліктах стає все більш популярною процедурою вирішення різних спірних питань, які можуть виникати між подружжям, кровними членами родини, або фізичними особами, які проживають разом як сім’я. Сам інститут сім’ї постійно розвивається, він є невід’ємною частиною кожного члена суспільства, в родині ми зростаємо та вбираємо в себе певні цінності життя. Проте навіть в найдружніших, на перший погляд, сім’ях трапляються конфлікти, які можуть потребувати допомоги у вирішенні. Добре, якщо такі ситуації вирішуються в середині родини і відсутня потреба звертатися до суду чи медіації, проте великий відсоток справ все ж потрапляє до суду. Медіація є гнучким, економічно вигідним, конфіденційним процесом при якому сторони завдяки своїм зусиллям, під супроводом медіатора шукають рішення, яке задовільнить їх інтереси і вирішить конфлікт. Спільність рішення це найголовніше, що дає нам процес, адже сторони знаходять зв’язкову ланку між собою і таким чином приходять до порозуміння. Медіація не гарантує збереження сім’ї такою, якою вона була, але може допомогти зберегти добрі відносини між сторонами.

Також в статті розглянуто питання важливості ролі медіатора, як посередника в процесі вирішення сімейного конфлікту, його основної значимості в організації процесу та керуванні ним. Виділяється важливість підвищення обізнаності суспільства про медіацію, як альтернативного методу вирішення конфліктів.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВИ У МІЖНАРОДНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ: ПРОБЛЕМИ ТА ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

2024-12-27T05:44:35+02:00

Стаття присвячена дослідженню основних проблем щодо визначення правового статусу держави у міжнародних цивільних правовідносинах. Обґрунтовано специфіку цивільних правовідносин з іноземним елементом у реаліях сьогодення. Охарактеризовано ключові нормативні документи, а також виокремлено недоліки правового регулювання в цьому напрямі.

В ході роботи виявлено різність підходів до розуміння правового статусу держави, через наявність у неї унікальних ознак, а саме суверенітету та імунітету. Встановлено, що держава є особливим суб’єктом правовідносин, діяльність якої, з однієї сторони, спрямована на вирішення питань публічного характеру (міжнародна безпека, дотримання миру), а з іншої – цивільно-правового. Проведено аналіз чинного законодавства в частині регулювання цивільно-правових відносин та виявлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Держава Україна може виступати учасниками цивільних правовідносин лише за умови набуття статусу особи.

Сформовано висновки про те, що невизначеність правового статусу держави та її розщеплення на юридичну особу та носія публічної влади є підґрунтям для виникнення проблем, які потребують вдосконалення механізму правового регулювання. Досліджено, що наявні протиріччя в частині розмежування функцій держави та інших суб’єктів права, які діють від її імені, розмежування їх відповідальності та статусу майна, що знаходиться у власності. Поряд з цим, питання правового регулювання ускладняється відсутністю законодавчого документу щодо застосування державного імунітету та його різновидів. Встановлено, що в законодавстві відсутній перелік ознак юридичної особи публічного права.

Підґрунтям для вирішення вказаних проблем можуть слугувати подальші наукові дослідження, зокрема, спрямовані на закріплення правового статусу держави та визначення особливостей правосуб’єктності юридичних осіб публічного та приватного права, а також розроблення загальних положень щодо їх цивільно-правової відповідальності.

НАУКОВЕ ОСМИСЛЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЛЕГІТИМАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ»

2024-12-27T10:51:27+02:00

У статті здійснюється аналіз терміну «легітимація державної влади» як поняття правової науки. Окреслено основні теоретичні підходи до його трактування, його значення для стабільності політичної системи та механізми, що забезпечують визнання й підтримку державної влади з боку громадян. Автор статті обґрунтовує підхід до легітимації як ключової характеристики права, яка є основними складовими державної влади без яких її існування у демократичній державі неможливе. Розглянуто три основні типи легітимації влади: традиційну, харизматичну та раціонально-правову, що стали базою для подальших досліджень феномену легітимації. Виокремлено три форми легітимації державної влади в посттоталітарному суспільстві, які поступово змінюють одна одну: а) легітимація на основі національної ідеї, яка відображає свідоме переживання культурно-природної єдності людей; б) легітимація на основі ідеї державності, або адміністративно-неономенклатурна модель легітимації; в) демократична легітимація. Зроблено висновок, що конституційні принципи легітимності влади визначають правила організації та функціонування як самої державної влади, так і її взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Підкреслюється, що легітимація державної влади є складним і багатогранним процесом, що потребує постійної уваги до змін у суспільних настроях, економічних умовах та міжнародних відносинах. Обґрунтовано, що основні проблеми легітимації державної влади в сучасній Україні полягають у слабкості суспільної солідарності та відсутності привабливої моделі спільного майбутнього Спираючись на науковий доробок дослідників проблематики легітимності, спробували представити системну модель легітимації органів публічної влади, що складається з наступних механізмів: конституційна легітимація; інституційна легітимація; ідеологічна легітимація; зовнішня легітимація; партіципаторна легітимація.

ЗАХИСТ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ ЧЕРЕЗ ЗАХИСТ ПРАВА НА ПОВАГУ ДО ПРИВАТНОГО І СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ, ЖИТЛА І КОРЕСПОНДЕНЦІЇ

2024-12-27T10:51:25+02:00

Статтю присвячено дослідженню практики Європейського суду з прав людини щодо захисту екологічних прав людини через захист права на повагу до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції на сучасному етапі. Україна є Високою Договірною Стороною Європейської конвенції з прав людини з 1997 року, має обов’язок виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, застосовувати в Україні Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини.Звертається увага на те, що Європейська конвенція з прав людини та протоколи до неї не містять права на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Незважаючи на це, Європейський суд з прав людини визнає важливу роль екологічних прав людини у сучасному світі та необхідність їх захисту.У статті робиться висновок про те, що Європейський суд з прав людини сформував сталу ґрунтовну послідовну взаємоузгоджену практику в окресленій сфері, яка заснована, зокрема, на застосуванні права на повагу до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції, закріпленого статтею 8 Європейської конвенції зправ людини. Частину цієї практики складають рішення, прийняті у справах за заявами, поданими проти України. У статті, зокрема, йдеться про рішення у справах «Дубецька та інші проти України», «Гримковська проти України» та «Дземюк проти України». Висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини під час розгляду цих справ, в багатьох аспектах формують сучасну доктрину європейського прецедентного права у сфері захисту екологічних прав людини.Застосування практики Європейського суду з прав людини у сфері захисту екологічних прав людини в Україні забезпечить більш ефективну реалізацію права на безпечне для життя і здоров’я довкілля та інших екологічних прав людини в Україні.