Legal Bulletin

СТАНОВЛЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ВІРТУАЛЬНИХ АКТИВІВ: ВІД КОНЦЕПТУАЛЬНИХ РОЗРОБОК ДО НЕОБХІДНОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Кривенко К.О. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Дослідження присвячене аналізу історичних передумов виникнення та еволюції віртуальних активів, що відбувалося у контексті розвитку цифрової економіки та технологій блокчейну. Автором простежується шлях від перших концепцій цифрових валют, таких як eCash, e-gold, B-money, Hashcash та Bit Gold, до появи Bitcoin та подальшого розширення ринку віртуальних активів через альткоїни. У статті здійснено систематизацію ключових етапів розвитку віртуальних активів, починаючи з теоретичних розробок 1980–1990-х років і завершуючи сучасними криптовалютними платформами. Проаналізовано технічні аспекти створення перших криптовалютних проєктів, їхні особливості, а також фактори, що сприяли успіху або, навпаки, призвели до невдачі. Особлива увага приділена біткоїну як першій децентралізованій криптовалюті, його ролі у формуванні сучасного ринку віртуальних активів та впливу на подальший розвиток цифрових фінансових технологій. З огляду на популяризацію віртуальних активів та їхнє масове впровадження у фінансові відносини, автором розглядається питання необхідності правового регулювання цієї сфери. Визначено основні проблеми, з якими стикаються держави під час спроб правового врегулювання цифрових активів, зокрема класифікацією віртуальних активів, боротьбою з відмиванням коштів (AML), захистом прав споживачів, оподаткуванням та їх інтеграцією у традиційну фінансову систему. Дослідження демонструє, що держави застосовують різні підходи до регулювання криптовалют: від повної заборони (Китай) до створення спеціалізованих правових механізмів для їхньої легалізації та контролю (США, ЄС, Японія). Також розглянуто розвиток стейблкоїнів, смарт-контрактів та децентралізованих фінансових послуг (DeFi), що ще більше ускладнює регуляторний ландшафт. У підсумку наголошується на тому, що історична еволюція віртуальних активів демонструє закономірний перехід від концептуальних розробок до повноцінного правового регулювання цієї сфери. Попри технічні та юридичні виклики, цифрові активи продовжують інтегруватися у глобальну фінансову систему, що підтверджує їхню довгострокову перспективність. Подальші дослідження у цій сфері необхідні для розробки ефективних нормативних підходів, які б враховували як інноваційний потенціал віртуальних активів, так і необхідність фінансової безпеки та стабільності.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОЇ НАГОРОДИ «ГЕРОЙ УКРАЇНИ»

Загребельна Н.А. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено правовий статус державної нагороди «Герой України», зазначено, що державна відзнака є однією з найвищих форм визнання заслуг громадян перед державою, що символізує героїзм і самопожертву. Звання присвоюється за видатні досягнення у військовій справі, охороні правопорядку та в надз- вичайних ситуаціях. Станом на 27 лютого 2025 року нагороду отримали 1074 особи, серед яких 802 – з орденом

«Золота Зірка». Згадано приклад мужності Героя України Анатолія Француза, який врятував заручницю під час міжнародної операції. Зазначено, що нагорода може бути присвоєна як громадянам України, так і іноземцям, що свідчить про міжнародний характер визнання. Аналізується, що нагороди відображають національні цінності та є інструментом розвитку громадянського суспільства. Правовий статус нагороди передбачає можливість посмертного присвоєння звання. Досліджено, що нагорода стимулює активність громадян і формує позитив- ний імідж держави. Нагорода має величезне значення для виховання молоді, підкреслюючи важливість героїзму. Вивчено, що державна нагорода «Герой України» слугує символом національної гордості та єдності. Нагорода допомагає формувати взаємоповагу між поколіннями, забезпечуючи передачу цінностей. Яскравим прикладом є постать Анатолія Йосиповича Француза, який став символом мужності та відваги не лише на рівні держави, а й у колективі Університету «КРОК», де згуртував колектив однодумців, створив міцний фундамент для розвитку наукової спільноти.

У статті також розглянуто питання етики нагородження, що підкреслює значущість прозорості процесу. Нагорода формує культурні традиції вшанування героїв, підвищуючи рівень патріотизму. Висновки свідчать про важливість соціального визнання та підтримки героїв у сучасному суспільстві.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У КОН- ТЕКСТІ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Корольова В.В., Лисак М.Ю. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються питання прав людини та проблеми їх забезпечення, роль держави в забезпеченні прав і свобод громадян в Україні. Акцентовано увага на тому, що з утвердженням доктрини прав людини почали активно розвиватися інституційні механізми їх забезпечення, які, у свою чергу, включають комплекс різноманітних заходів, спрямованих на ефективну реалізацію прав людини. Основним завданням законодавства України є створення ефективного механізму забезпечення конституційних прав. Механізм забезпечення прав людини включає різні елементи, серед яких законодавчі акти, правозастосовчі практики, діяльність судових органів, правозахисних організацій, а також наявність ефективної інституційної структури для їх реалізації. Однією з основних складових цього механізму є державна політика, спрямована на забезпечення прав і свобод громадян. Важливу роль у цьому відіграє національне законодавство, яке повинно відповідати міжнародним стандартам прав людини, адже саме через нього держави забезпечують реалізацію прав людини на практиці. Тому впровадження міжнародних норм у національне законодавство є важливим кроком на шляху до забезпечення прав людини. Відповідно Конституції України, держава відповідає перед громадянами за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є першочерговим обов’язком держави. Основною ознакою правової держави є панування верховенства права, а тому є доцільним вважати верховенство права принципом, який встановлює вимоги до різних суспільних інститутів для забезпечення природних прав і свобод людини. Однією з серйозних проблем є низький рівень правової обізнаності серед громадян. Роль держави полягає також у тому, щоб забезпечити належний рівень освіти і просвітницької роботи серед населення щодо їх прав, що є важливим аспектом для подолання правового нігілізму та формування правосвідомості.

ЩОДО ПЕРСПЕКТИВ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТФОРМНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ З МЕТОЮ ПРИВЕДЕННЯ У ВІДПОВІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ З ACQUIS ЄС

Самань В.В. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються питання регулювання платформної зайнятості як формі нестандартної зайнятості. Зосереджено увагу на основних ознаках платформної зайнятості та її основних ризиках, визначено базові аспекти її здійснення. Проаналізовано доцільність сприяння заходів державної політики у сфері праці та зайнятості забезпеченню соціально-трудових прав працівників з урахуванням того, що у платформній зайнятості характерним є поєднання трудо- та цивільно-правових засад. Визначено необхідність поширення норм трудового законодавства не лише на основі дихотомічного поділу працівників (workers) на найманих працівників («employees») та самозайнятих («self-employed workers»), а з урахуванням застосування так званого

«цільового підходу», за яким враховується досягнення кінцевої мети трудового права. Досліджено перспективні напрями та вектори розвитку правового регулювання праці суб’єктів платформної зайнятості. Акцентовано увагу на необхідності розробки нормативної та регуляторної рамки, яка має передбачати не лише імплементацію актів права Європейського Союзу у національне галузеве законодавство, врахування міжнародних трудових стандартів, але і необхідність його застосування усіма суб’єктами та дієві механізми притягнення до відповідальності. Запропоновано при визначенні правового регулювання платформної зайнятості враховувати досвід іноземних країн, застосовувати комплексний перегляд існуючих норм трудового законодавства, що сприятиме вирішенню системних проблем, а також забезпечувати здійснення скоординованих зусиль для усунення всіх факторів, що сприяють незахищеності працівників.

МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕПАТРІАЦІЇ

Ткач Д.І. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз міжнародно-правових засад процесу репатріації. До- сліджено еволюцію міжнародного правового регулювання репатріації від перших міжнародних угод до сучасних багатосторонніх конвенцій та договорів. Особливу увага приділено аналізу ключових міжнародних документів, що формують правову базу процесів репатріації в сучасному світі.

Розглянуто фундаментальні принципи міжнародного права щодо репатріації, зокрема принцип добровіль- ності повернення, недискримінації, збереження єдності сім’ї, а також право на повернення до країни поход- ження. Проаналізовано механізми імплементації цих принципів у національне законодавство різних держав та практику їх застосування.

У роботі детально висвітлено роль міжнародних організацій у процесах репатріації, зокрема діяльність Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), Міжнародної організації з міграції (МОМ) та інших спеціалізованих установ. Досліджено їхні мандати, функції та практичний внесок у забезпечення пра- вових гарантій репатріантам.

Окремий розділ статті присвячено аналізу правових механізмів захисту прав репатріантів на міжнарод- ному рівні. Досліджено систему міжнародних судових та квазісудових органів, що розглядають справи, пов’язані з порушенням прав репатріантів, проаналізовано їхню практику та ключові рішення.

У статті також розглянуто проблемні аспекти міжнародно-правового регулювання репатріації в умовах збройних конфліктів та надзвичайних ситуацій. Проаналізовано особливості застосування норм міжнародного гуманітарного права щодо репатріації військовополонених та цивільного населення.

Особливу увагу приділено аналізу міжнародно-правових механізмів захисту соціально-економічних прав ре- патріантів, включаючи право на працю, соціальне забезпечення, освіту та медичну допомогу. Розглянуто міжна- родні стандарти щодо визнання кваліфікацій та дипломів репатріантів.

У висновках підкреслюється необхідність подальшого розвитку міжнародно-правових механізмів захисту прав репатріантів, посилення міжнародного співробітництва у цій сфері та вдосконалення процедур моніто- рингу дотримання міжнародних зобов’язань державами.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ПІДХОДИ ДО СУДОВОГО ПРЕЦЕДЕНТУ І ЇХ ВПЛИВ НА УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСУДДЯ

Лукашевич С.М. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена важливим аспектам розвитку судового прецеденту в Україні, зокрема піс- ля набуття незалежності та в контексті європейської інтеграції. Аналізуються ключові підходи до застосуван- ня судової практики в системах англосаксонського та континентального права, а також адаптація української правової системи до європейських стандартів. Визначено необхідність адаптації судової практики, враховуючи національні правові реалії та поступове впровадження європейських підходів у правозастосування. Стаття та- кож зосереджена на важливості застосування практики ЄСПЛ та СЄС як джерела права в українських судах для забезпечення справедливості та правової визначеності в судових рішеннях.

Проаналізовано вплив правових систем англосаксонського та континентального права на судову практи- ку України. Окремо висвітлено поступове формування судового прецеденту в Україні в контексті адаптації до європейських стандартів. Зроблено акцент на законодавчих змінах, що сприяють використанню судових рішень як орієнтира у правозастосуванні.

Особливу увагу приділено дослідженням українських науковців щодо правових механізмів ЄС, зокрема пра- цям Француза А.Й., який аналізує питання впровадження актів законодавства ЄС та їх імплементації через організаційні заходи та консультації. Підкреслюється важливість взаємодії між правовими системами України та ЄС, а також необхідність врахування acquis communautaire – сукупності правових норм і практик Європей- ського Союзу.

У висновках підкреслюється важливість використання досвіду країн ЄС у сфері прецедентного права для розвитку української судової системи. Зокрема, акцентується на необхідності врахування рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та Суду ЄС, а також інтеграції європейських принципів правосуддя в національну судову практику. Хоча судовий прецедент не є формальним джерелом права в Україні, практика ЄСПЛ та Суду ЄС має значний вплив на формування єдиної та передбачуваної судової практики. Це сприяє гармонізації пра- возастосування в Україні з європейськими стандартами, підвищенню правової визначеності та ефективності правосуддя. Також зазначається роль Верховного Суду, зокрема його висновків та зразкових справ, у впливі на правозастосування на всіх рівнях судової системи. Висновки підтверджують, що міжнародна судова практика значною мірою сприяє реформуванню української судової системи, наближаючи її до європейської моделі право- суддя та забезпечуючи захист прав людини.

АНАЛІЗ ІСТОРИЧНИХ АСПЕКТІВ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЛІЦІЇ

Софина І.В. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Дана стаття покликана дослідити історичні аспекти формування та розвитку функціональ- ного призначення поліції в Україні в межах певного історичного періоду. Це є необхідним для подальшого розумін- ня ролі та значення функціонального призначення Національної поліції України сьогодні, а також оцінити робо- ту цього органу в минулому та використати позитивний досвід з історії. Автором здійснено аналіз історичних аспектів становлення та розвитку призначення поліції з відповідними висновками та підкреслити важливість і значущість цих аспектів для сучасної України. Проаналізовано наукові публікації та нормативно-правові акти з цього питання, показано актуальність обраної теми, а також зроблено висновки та узагальнення з визначення місця функціонального призначення Національної поліції України у певному історичному періоді. Внесок автора полягає у визначенні та висвітлені важливості історичних аспектів становлення та розвитку функціонального призначення поліції, а також у детальному аналізі цього аспекту на прикладі України в певному історичному періоді (зокрема, період відновлення незалежності України та розбудови її як незалежної, демократичної, право- вої європейської держави). Автором показано, що органи Національної поліції України мають самостійне функ- ціональне призначення у системі правоохоронних органів держави. Водночас ефективне вирішення покладених на дані органи завдань можливе тільки за умови тісної співпраці з іншими державними органами, органами місце- вого самоврядування та інститутами громадянського суспільства, а також чіткого розуміння функціонального призначення та належного його виконання на практиці. Автор розглянув різні етапи розвитку взаємодії між поліцією і її попередницею – міліцією, з одного боку, та громадськістю і державою в особі різних органів влади, з іншого.

ВИКЛИКИ ДЛЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ТА СПІВВІДНОШЕННЯ ІЗ ДОТРИМАННЯМ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД

Доляновська І.М., Грибов Д.І. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Анотація. Стаття присвячена аналізу викликів післявоєнного відновлення України, включаючи досвід зарубіжних країн. Висвітлено основні економічні, соціальні та інституційні аспекти досвіду відбудови певних країн світу в післявоєнний період, проаналізовано ключові фактори, що впливатимуть на ефективність цього процесу та співвідношення його із дотриманням прав людини в Україні. Відзначено важливість співпраці між урядом України, міжнародними організаціями та країнами-донорами, що дозволить забезпечити прозорість, ефективність та підзвітність процесу відбудови. У статті також розглянуто Принципи Лугано як рамкові орієнтири для реалізації програм відновлення в короткостроковій та довгостроковій перспективі для України. У статті розглянуто досвід відновлення країн, які пережили збройні конфлікти, зокрема Боснії і Герцеговини та Грузії. Проаналізовано проблеми, з якими зіткнулися ці країни та їх донори під час відновлювальних процесів, серед яких можна виділити наступні: неефективна координація донорської допомоги, слабкість інституцій, від- сутність дієвого контролю за фінансовими потоками, неврахування заходів з дотримання основоположних прав людини, корупція тощо. Врахування такого досвіду дає можливість передбачити потенційні ризики, які можуть виникнути в процесі відбудови України, та завчасно вчинити активні дії задля мінімізації або в цілому уникнення негативних наслідків певних дій та ситуацій.

За результатами аналізу відновлювальних процесів в післявоєнних Боснії і Герцеговині та Грузії, автори приходять до висновку, що успішна післявоєнна відбудова України залежать не тільки від обраних способів та

методів досягнення поставленої мети, що в першу чергу мають узгоджуватись з обраним українським народом шляхом розвитку держави, але й від подальшого посилення верховенства права, інститутів прав людини і гро- мадянина у державі та відновлення довіри суспільства та міжнародної спільноти до українського правосуддя, врахування екологічних та соціальних компонентів в рамках цілей економічного розвитку (Зелена Угода, кліма- тичні цілі, ґендерний підхід, боротьба з корупцією, соціальне забезпечення), що мають стати першочерговими цілями для України в післявоєнний період.

ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ ПРО ВІДІБРАННЯ ДИТИНИ: ТЕОРЕТИКО-ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Степаненко Н.В., Кубрак Д.А., Фірсов Д.Ю. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному розкриттю теоретичних аспектів виконання рішення про відібрання дитини з урахуванням правозастосовної практики.

Аргументовано, що рішення про відібрання дитини має прийматись лише на підставі законодавчо визна- чених підстав, спрямовуватись на забезпечення прав дитини та дотримання її найкращих інтересів.

Вивчення положень міжнародних документів та національного законодавства надало змогу запропонува- ти авторське визначення терміну «відібрання дитини» як способу захисту прав та інтересів дитини, що являє собою процес, під час якого органи опіки та піклування або інші уповноважені суб’єкти приймають рішення про вилучення дитини з сім’ї або з певного середовища, в якому вона перебуває, з метою забезпечення її безпеки, здоров’я та благополуччя.

Автором встановлено, що на законодавчому рівні закріплено нормативні вимоги щодо виконання рішення суду про відібрання дитини, які стосуються темпоральних меж, суб’єктного складу, а також дотримання прав і свобод інших учасників виконавчого провадження. Крім того з’ясовано, що в процесі вчинення виконавчих дій з виконання відповідних виконавчих листів, можуть виникати супутні питання, які істотно ускладнюють цей процес та потребують додаткового звернення державного виконавця до суду. Тому детальна увага присвячена проблематиці тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу, оголошення розшуку дитини, а також примусового проникнення до житла чи іншого володіння особи для відібрання неповнолітньої особи.

За результатами дослідження наголошено на тому, що труднощі виконання рішення суду про відібрання дитини зумовлюють необхідність провадження відповідних виконавчих дій державними виконавцями, які мають високий рівень професійності і компетентності, а також відповідні морально-вольові якості.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ВІНДИКАЦІЙНОГО ТА НЕГАТОРНОГО ПОЗОВІВ ЯК ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ У ВИПАДКУ ЇЇ САМОВІЛЬНОГО ЗАЙНЯТТЯ

Корольова В.В. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Важливим інструментом врегулювання спорів пов’язаних із порушення прав на землю, віднов- лення законних прав та інтересів осіб є подання позовів про стягнення шкоди з відповідних суб’єктів правопору- шення. У статті здійснено аналіз науково-теоретичних підходів і судової практики щодо застосування вінди- каційного та негаторного як ефективних способів захисту права власності та інших речових прав на земельні ділянки. Дослідження фокусується на розгляді співвідношення між цими двома способами захисту.

Однією з ключових проблем у сфері земельного права є правильний вибір між віндикаційним та негаторним способом захисту прав на землю, адже від цього залежить вирішення справи. У статті приділено особливу увагу захисту прав у випадках самовільного зайняття земельної ділянки, що є поширеним порушенням земельного зако- нодавства. Зокрема, зростаюча кількість спорів з цього питання вимагає відновлення законних прав та інтересів власників земель або осіб, які їх використовують.

Згідно з чинним законодавством, єдиною формою захисту прав у випадку самовільного зайняття земель є судовий захист. Проте конкретний спосіб такого захисту в законі не визначено, що стало причиною виникнення наукової дискусії, яку обговорено в статті. Аналіз судової практики показав, що самовільне зайняття земельної ділянки розглядається як тимчасове незаконне володіння, яке є порушенням прав законного власника або користу- вача землі. У таких випадках обидва суб’єкти (власник і тимчасовий законний володілець) мають право засто- совувати негаторний захист своїх прав. В результаті можна стверджувати, що сучасна судова практика вже значною мірою визначилася з вибором способів захисту прав на землю, хоча не всі ці підходи знаходять підтримку в юридичній науці. Тим не менше, такі рішення надають більшої визначеності в регулюванні земельних відносин, створюючи стабільнішу правову основу для захисту земельних прав.

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ТА ЗАКОННОСТІ У ВІЙСЬКОВІЙ СФЕРІ

Скоморовський В.Б., Сєріков М.А. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Військовослужбовці України несуть юридичну відповідальність на загальних підставах, як і всі громадяни України, але з урахуванням їхнього особливого правового статусу. Наголошується, що усі військово- службовці, незалежно від звання чи посади, рівні перед законом. Однак із початком служби військовослужбовець разом із отриманням погонів бере на себе особливу відповідальність за захист Батьківщини та виконання вій- ськових обов’язків, що включає необхідність беззаперечного виконання поставлених завдань за будь-яких умов, навіть із ризиком для життя. Зауважується, що бути законослухняним громадянином для військовослужбовця недостатньо – він має бути прикладом у виконанні своїх обов’язків. За порушення законів і порядку проходження служби військовослужбовець зобов’язаний нести юридичну відповідальність. Відзначається, що військовослуж- бовці виконують обов’язки, які пов’язані з захистом держави, дотриманням дисципліни та виконанням наказів. Їхній статус визначається спеціальним законодавством, яке встановлює додаткові вимоги до їхньої поведінки. Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойово-

го імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріаль- ну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність. Звертається увага на те, що юридична відповідальність військовослужбовців є однією з ключових складових забезпечення правопорядку та дисципліни у Збройних Силах. Сучасні виклики, такі як збройні конфлікти, міжнародні зобов’язання держави щодо дотримання стандартів гуманітарного права та необхідність зміцнення національної безпеки, вимагають чіткого правового регулювання поведінки військовослужбовців. В Україні це питання набуло особливої актуальності у зв’язку з агресією проти країни, реформуванням сектору безпеки та оборони, а також процесом адаптації національного законодавства до стандартів Європейського Союзу. Прогалини у законодавстві, колізії між нормами та труднощі їх практич- ного застосування потребують комплексного наукового аналізу та розробки рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання. Робиться висновок стосовно того, що дослідження юридичної відповідальності війсь- ковослужбовців є важливим не лише для забезпечення дисципліни у військових формуваннях, але й для загального зміцнення верховенства права та довіри до правової системи держави.

ЗЛОЧИННИЙ ОБІГ АКТИВІВ У ФОКУСІ КРИМІНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Швець Ю.В. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Під злочинним обігом активів пропонуємо розуміти оборотний ресурсний потенціал злочин- ності – систему суспільно небезпечних напрямів і форм руху грошових коштів, майна та інших активів, предмет- ні контури якого складають кримінальні практики, пов’язані з фінансуванням злочинної діяльності, легалізацією її результатів та/або використанням активів, що спричиняє шкоду охоронюваним законом про кримінальну від- повідальність соціальним благам. Злочинний обіг активів складає фундамент як загальнокримінальної організо- ваної, так і економічної, політичної злочинності.

Виділено три сегменти відповідних кримінальних практик, що складають предметну рамку феномену злочинного обігу активів:

практики фінансування іншої злочинної діяльності, а саме – ст. ст. 110-2, 111-2, 258-5, 260, 176, 437,

447 КК України;

фінансово-кримінальні практики: корупційна злочинність (ч. 2–4 ст. 191, ст. 364, 364-1, 368–369 КК України); політична корупція в частині порушення порядку фінансування політичної партії, передвиборної агіта- ції чи агітації референдуму (ст. 159-1 КК України); контрабанда (ст. ст. 201, 201-1, 201-3, 201-4 КК України);
легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 209 КК України), а також умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло- чинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (ст. 209-1 КК України).

Як кримінологічний феномен кримінальний обіг активів виявляє себе у єдності трьох груп злочинної діяль- ності: а) тієї, що посягає на фінансову систему держави, господарські та службові відносини; б) що посягає на національну безпеку, громадську безпеку, а також мир, безпеку людства та міжнародний правопорядок; в) загальнокримінальних проявів обігу активів. Кожен з них розгортається у двох вимірах: традиційно-обіговому та віртуальному. Наголошено, що в умовах глобалізованого світу він неодмінно виявляє контури транснаціональ- ної злочинної діяльності, ефективна протидія якій вимагає належної міжнародної кооперації правоохоронних органів.

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В УКРАЇНІ: КІЛЬКІСНІ ТА ЯКІСНІ ПОКАЗНИКИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Дикий О.В., Григорчак Д.В. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано, що швидкі трансформації суспільних відносин, початок гібридної війни та повномасштабна збройна агресія рф проти України стали ключовими чинниками, що вплинули на ди- наміку злочинності загалом і, зокрема, на поширення злочинів у виді торгівлі людьми. Авторами було здійснено кримінологічний аналіз кількісних та якісних показників злочинів досліджуваного виду в умовах війни в Україні, до яких у кримінології належать рівень, динаміка, структура, географія, коефіцієнти злочинної інтенсивності і активності тощо.

Важливо зауважити, що офіційна статистична звітність щодо зареєстрованих кримінальних правопо- рушень не здатна повністю відобразити реальну криміногенну ситуацію, проте вона слугує важливим індикато- ром змін та тенденцій у динаміці злочинності, зокрема й у сфері торгівлі людьми. На підставі проведеного аналі- зу емпіричних даних можна зробити висновок, що динаміка злочинів, передбачених статтею 149 КК України, в період 2014-2024 років характеризується значними коливаннями, але загалом проблема залишається на високому рівні. Однак варто наголосити, що статистичні дані не відображають латентну складову торгівлі людьми. Безперечно, рівень латентності цього явища є значним, адже торгівлі людьми загалом властива природна ла- тентність, що ускладнює її виявлення та офіційну фіксацію правоохоронними органами.

Аналіз форм експлуатації торгівлі людьми свідчить про те, що сексуальна експлуатація залишається найпоширенішою метою торгівлі людьми в Україні (75% від загальної кількості зафіксованих випадків). Ця тен-

денція зберігається стабільною протягом усього аналізованого періоду 2014-2024 рр. Інші форми експлуатації, такі як примусова праця та втягнення у жебрацтво, зустрічаються значно рідше. Водночас встановлено, що торгівля людьми не завжди має експлуатаційний характер – 10% вироків стосувалися продажу дітей їхніми батьками без мети експлуатації, що вказує на існування інших мотивів вчинення цього злочину, зокрема незакон- ного усиновлення.

При аналізі географії можна дійти висновку, що найбільш криміналізованими є високоурбанізовані міста та регіони України, які територіально межують з іншими країнами, що зокрема сприяє транскордонному пе- реміщенню жертв торгівлі людьми.

Результати дослідження підтверджують необхідність удосконалення державної політики у сфері за- побігання та протидії торгівлі людьми, а отримані дані, у свою чергу, створюють фундамент для подальшого дослідження внутрішніх аспектів зазначених злочинів, зокрема аналізу осіб, які їх вчинили, а також їх мотивації та чинників, які спонукали до вчинення злочину.

МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ ТА МЕДІАЦІЇ У ПРОЦЕСІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Доляновська І.М. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Дана стаття присвячена актуальним питанням застосування інструментарію відновного правосуддя та медіації в рамках кримінального судочинства, а саме призначення покарання, і наслідків його відбування – вчинення або утримання від вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому. Автор аналізує стан реалізації цих альтернативних інститутів в нашій країні, виділяючи виклики, які перешкоджа- ють більш широкому їх поширенню. Останніми роками необхідність зміни парадигми в роботі правоохоронних органів з каральної та відновну стає все більш очевидною. Застосування принципу невідворотності покарання не є достатнім, причому не завжди вдається даний принцип реалізувати на практиці. Це особливо очевидно у разі вчинення кримінальних правопорушень вперше, проступків або злочинів невеликої тяжкості, вчинення кримінальних правопорушень неповнолітніми особами. Нерідко після відбування покарання, особливо у виді поз- бавлення волі, обвинувачений рахує себе не таким, який справедливо покараний, а навпаки – жертвою обставин та кримінального судочинства, не осмислюючи ступінь шкоди, яку спричинив потерпілому, що сприяє повтор- ному вчиненню кримінальних правопорушень, а отже і рецидивній злочинності. Відновне правосуддя дозволяє подолати безособовість пенітенціарної системи по відношенню як до жертви кримінального правопорушення, так і до індивідуальності обвинуваченого, трансформації його особистості після покарання. В основі віднов- ного правосуддя закладені можливості не тільки здійснити дії по відшкодуванню збитків, але й розуміння та визнання спричиненої шкоди. Потужним інструментом у відновному правосудді виступає медіація між жерт- вою та порушником, яка проводиться, як правило, у формі діалогу між ними , за участю нейтрального посеред- ника-медіатора. Незважаючи на успішний досвід застосування відновного правосуддя в багатьох країнах світу, в нашій країні дана практика і досі не набула значного поширення. Саме дана обставина викликає науковий ін- терес автора у дослідженні сучасних тенденцій розвитку відновного правосуддя із застосування інструментів медіації, з’ясування подальших шляхів популяризації і розвитку даних суспільно-правових інститутів.

КОНСТИТУЦІЙНІ ВПЛИВИ В ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДАЛЕКОСХІДНОЇ РЕСПУБЛІКИ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ПОГЛЯД

Гуменюк В.В. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Багатовікова боротьба Української нації за свободу, незалежність та власну державність знайшла відображення в її конституційній історії. Конституція Пилипа Орлика 1710 року, що базувалася на демократичних засадах, які випередили свій час, стала першою Українською Конституцією та заклала основи для вільної й незалежної держави. Для дослідження Конституції Української Далекосхідної Республіки важливо врахувати її зв’язок з Конституцією Пилипа Орлика, а також з Конституціями Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Конституція Орлика стала джерелом натхнення для Конституції Української Народної Республіки 1918 року, яка, враховуючи історичні зміни, стала основою для Конституцій Української Далекосхідної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Вплив Конституції Орлика на інші Українські Конституції свідчить про тяглість правових традицій Української державності, а розуміння цих історичних коренів є важливим для розвитку сучасного українського права. Конституція Західноукраїнської Народної Республіки, яка поєднала досвід Української Народної Республіки та особливості західноукраїнських земель, є продовженням традицій українського конституціоналізму, започаткованих Конституцією Пилипа Орлика.

ФЕНОМЕН КАТЕГОРІЇ «МОРАЛЬ» В РЕТРОСПЕКТИВІ КОГНІТИВНО-АНТРОПОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Горєлова В.Ю. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується концепція «предикат морального закону» в контексті доктрини прав людини. Особлива увага приділена поняттю моралі в якості етично-правової категорії. Встановлено, що трансформація моралі відбувається протягом всієї історії людства, адже на кожному етапі розвитку людства наступає певне переосмислення моральних цінностей. Проведено аналіз впливу моральних принципів на правову систему. Основна теза статті полягає в тому, що сучасне правове суспільство не має єдиного розуміння моралі, а законодавство часто стикається з проблемою узгодження моральних імперативів із правовими нормами. Розглянуто сучасні виклики, пов’язані з трансформацією моральних цінностей під впливом новітніх технологій. З одного боку, спостерігається тенденція до розширення прав людини, а з іншого – виникає ризик викривлення моральних постулатів, які були вироблені протягом історії людства. Доведено, що предикат морального закону є ключовим критерієм оцінки законодавчих норм, оскільки будь-який закон має ґрунтуватися на принципах справедливості та гуманізму. Окрему увагу приділено аналізу рішень Європейського суду з прав людини, який у своїй практиці керується моральними імперативами. Серед основних предикатів морального закону розглядаються заборони вбивства, тортур, рабства, дискримінації, примусової праці, порушення приватного життя та свободи переконань. Обґрунтовано, що моральні засади виступають фундаментом правової держави, а їхнє ігнорування може призвести до втрати легітимності правових норм. Наукова новизна статті полягає у введенні концепції предиката морального закону як обов’язкової складової правової доктрини. У статті використано філософські та юридичні підходи, зокрема аналізуються ідеї стародавніх мислителів та сучасних дослідників прав людини. Робиться висновок, що мораль є інтегральною частиною права, а будь-які правові суперечності повинні вирішуватися через моральні категорії.

СТВОРЕННЯ ОКРЕМОГО ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ТА ДЕРЕГУЛЯЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОВЕРНЕННЯ БІЖЕНЦІВ: АДАПТАЦІЯ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Биков О.М., Менчак І.В., — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття аналізує роль дерегуляції підприємницької діяльності як важливого інструменту для повернення біженців в Україну в умовах повоєнного відновлення.

У цій статті підлягає дослідженню такий аспект як адаптація чинної міграційної політики України та законодавства до нових викликів і реалій, що викликані наслідками війни і може сприяти створенню умов для ефективної підприємницької діяльності та економічного розвитку, що в свою чергу посилить мотивацію біженців і економічних мігрантів повернутися на Батьківщину.

Окремий аспект, який підлягає дослідженню у цій статті – це огляд успішних прецедентів зменшення регуляторного навантаження на бізнес і їх вплив на економічну активність.

Зокрема, увага буде зосереджена на таких заходах, як спрощення ведення бізнесу, зниження адміністративних бар’єрів та перешкод, лібералізація податкової політики та зменшення бюрократичних перепон на законодавчому рівні.

Розгляд цих прикладів дозволить не лише визначити ефективність дерегулювання підприємницької діяльності, а й зрозуміти, як ці заходи можуть бути адаптовані до специфічних умов України, зокрема в контексті повернення біженців і їх інтеграції в економічну діяльність під час війни та у повоєнний період.

Зокрема, в статті розглядаються механізми спрощення діяльності бізнесу, зменшення податкового на- вантаження, а також ролі підприємництва у відновленні економічної активності та забезпеченні соціальної інтеграції біженців та економічних мігрантів.

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ МЕДІАЦІЇ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Марина Ю.Ю. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Незважаючи на те, що у світі медіація вважається одним з найпопулярніших способів консенсуального вирішення спорів, в Україні медіація протягом багатьох років не мала законодавчого регулювання. Це було однією з перешкод, яка стримувала розвиток альтернативного вирішення спорів в Україні, незважаючи на те, що медіаційна спільнота як у світі, так і в Україні зростала. Зрештою, 16 листопада 2021 року було прийнято Закон України «Про медіацію». У цій статті представлено різні підходи до визначення історичних передумов виникнення медіації у світі, зокрема в ЄС, США та Україні. Проаналізовано становлення та законодавче закріплення медіації, у тому числі на основі порівняння першоджерел, нормативно-правових документів та наукових підходів. Стаття присвячена особливостям нового українського законодавчого регулювання медіації, які є визначальними для національної моделі медіації. Актуальність статті: по суті, медіація – це послуги у вирішенні різноманітних конфліктів та суперечок. Для комплексного та всебічного дослідження медіації необхідно дослідити її витоки, історію розвитку з найдавніших часів та сучасний стан розвитку медіації у світі. У статті описано передумови виникнення примирення за допомогою медіатора, а також етапи розвитку цього інституту. Медіація набула значного поширення у XX столітті, особливо в країнах загального права. Автор цієї статті детально розглянув розвиток медіації в США, ЄС та Україні. Таким чином, наприкінці XX століття медіація отримала міжнародне визнання, а на початку XXI століття стала фактом міжнародного права та міжнародних відносин. Медіація активно використовується для врегулювання міждержавних, етнічних, расових, торговельних та військових конфліктів. Медіація отримала своє міжнародно-правове закріплення у вигляді Типового закону про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру (ЮНСІТРАЛ) та Європейського кодексу поведінки медіаторів. Ці документи слугують уніфікованою та ефективною базою для забезпечення виконання міжнародних світових угод, укладених за результатами медіації. Таким чином, сфера застосування медіації зростає з кожним роком за підтримки міжнародної спільноти.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ПРАВА НА СВОБОДУ СОВІСТІ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Степаненко Н.В., Гуренко В.А. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Наукова стаття присвячена аналізу особливостей правового регулювання діяльності релігій- них організацій та реалізації права на свободу совісті в Україні в умовах воєнного стану. Аналізуються основні законодавчі зміни в Україні під час воєнного стану, які спрямовані на забезпечення національної безпеки, унеможливлення впливу релігійних організацій, що афілійовані з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, та обмеження їхньої діяльності відповідно до норм міжнародного права, у тому числі заборони діяльності Російської православної церкви та ідеології «русского міра» в Україні.

У статті досліджуються вплив збройної агресії російської федерації проти України на державну політику щодо свободи совісті та функціонування релігійних організацій в Україні, особливо тих релігійних організацій, які канонічно і організаційно підпорядковуються Російській православній церкві. У статті розкривається поняття іноземної релігійної організації згідно чинного законодавства України. Визначаються критерії, за якими іноземні релігійні організації можуть здійснювати діяльність в Україні, а також умови їхньої заборони. Проаналізовано положення основних законів в Україні, зокрема, акцентується увага на аналізі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» та Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», що встановлює чіткі вимоги до релігійних організацій, які можуть мати зв’язки з державою, яка визнана такою що здійснила

або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

Стаття підкреслює важливість дотримання правового балансу між забезпеченням права громадян на свободу світогляду і віросповідання та захистом національних інтересів держави у контексті сучасних викликів пов’язаних із збройною агресією російської федерації проти України та введеним воєнним станом на території всієї держави, який передбачає часткове обмеження прав громадян.

ЗАВДАННЯ ТА РОЛЬ СУДУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

Биков О.М., Лисенко Я.О. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

Судова влада є одним з основних елементів правової держави, забезпечуючи верховенство права та гарантії конституційних прав людини. В Україні, як і в багатьох країнах, питання судового захисту прав людини стоїть на порядку денному в контексті загальних реформ, спрямованих на зміцнення демократичних інститутів і забезпечення правової справедливості.

На сьогоднішній день судова система України проходить складний шлях реформ, метою яких є досягнення високого рівня ефективності правосуддя, підвищення довіри громадян до судових органів та забезпечення справедливого і доступного судочинства для всіх верств населення. Однак, незважаючи на певні позитивні зміни, судова система все ще стикається з численними проблемами, такими як перенавантаження судів, затримки у розгляді справ, недостатня спеціалізація суддів та інші організаційні та кадрові труднощі. Це створює переш- коди для забезпечення належного захисту прав людини і правосуддя, що є одним із фундаментальних принципів демократичної держави.

Зокрема судова система є важливою складовою механізму захисту прав і свобод громадян, оскільки саме суди гарантують справедливість, правову визначеність і дотримання основних прав людини, закріплених у Конституції України та міжнародних договорах. Метою цієї роботи є дослідження завдань судової влади в контексті державної політики у сфері прав людини, аналіз ефективності судового захисту прав та свобод громадян, а також вивчення проблем, що виникають в процесі реалізації цієї політики.

У статті розглядаються основні принципи судового захисту, такі як право на справедливий суд та до- ступ до правосуддя, а також важливість стратегічних документів, зокрема Національної стратегії у сфері прав людини та Стратегії розвитку системи правосуддя. Окрему увагу приділено аналізу практичних аспектів судових реформ в Україні, проблемам оптимізації судової мережі та спеціалізації судів, що безпосередньо впливають на ефективність правосуддя.

Незважаючи на певні досягнення, система судочинства в Україні потребує подальших змін, які забезпечать більш ефективний механізм захисту прав людини. Реалізація реформ має бути комплексною та спрямованою на підвищення рівня довіри до судової системи та правосуддя в цілому.

СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Баликіна-Галанець Л.І. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається соціальний вимір парламентаризму у забезпеченні національної безпеки України. Аналізуються теоретичні та практичні аспекти взаємодії парламенту та національної безпеки, зокрема, роль парламенту у формуванні законодавчої бази та контролю за її виконанням. Визначено основні виклики та перспективи розвитку парламентаризму в контексті соціальної безпеки. Автором запропоновано рекомендації щодо підвищення ефективності парламентської діяльності у сфері національної безпеки.

Питання національної безпеки є одним з основних завдань державної політики України. В умовах агресії росії, внутрішніх конфліктів і соціально-економічних криз, забезпечення національної безпеки стало необхідністю для збереження суверенітету та стабільності держави. Одним з важливих елементів цієї системи є парламентаризм. Верховна Рада України, як основний орган представницької влади, відіграє важливу роль у формуванні національної безпеки через законодавчу діяльність, контроль за діяльністю уряду та взаємодію з громадянським суспільством.

ГЕНЕЗА ФЕНОМЕНУ ОЛIГАРХІЗМУ В СВІТІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Сербін Я.В. — Thu, 06 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз історичних процесів і розвитку правової думки, що до- зволяє оцінити роль сучасної держави у забезпеченні прав і свобод громадян. Автор обґрунтовує, що центральні органи влади мають функціонувати виключно в інтересах суспільства, гарантуючи рівні можливості та захист прав кожного громадянина. У демократичній правовій державі прояви олігархізму не повинні мати суттєвого впливу на економічний розвиток і функціонування суспільства загалом.

Досліджено актуальність проблематики олігархізму, враховуючи наукові здобутки різних історичних періодів. Визначено передумови виникнення цього явища та його еволюцію в соціально-економічному контексті. Аналіз дозволив виокремити ключові проблеми, пов’язані з функціонуванням олігархічних структур у сучасних державних системах. Автор висловлює припущення, що подальші дослідження олігархізму сприятимуть роз- робці ефективних механізмів протидії його негативним проявам у політичному, економічному та соціальному житті.

Через призму історичного аналізу олігархізм розглядається як особливе суспільно-політичне явище, що характеризується концентрацією влади та ресурсів у руках обмеженої групи осіб. Такі суб’єкти, використовуючи своє багатство та вплив, можуть безпосередньо втручатися у процеси державного управління, впливати на законодавчі та виконавчі органи, що створює загрозу демократичним принципам.

З’ясовано, що історичне виникнення олігархізму пов’язане з розвитком суспільних і економічних відносин, які сприяли накопиченню капіталу та влади в руках окремих осіб чи груп. Цей феномен простежується у різні епохи та в різних політичних системах, що свідчить про його універсальність і важливість для розуміння сучасних суспільно-політичних процесів.

На основі проведеного теоретико-правового та історико-правового аналізу сформульовано низку наукових пропозицій та рекомендацій щодо обмеження впливу олігархічних структур на політичні й економічні процеси. Запропоновані висновки базуються на працях провідних науковців у галузі філософії, історії та правознавства, що дозволяє комплексно оцінити масштаби явища олігархізму та шляхи його розв’язання