Legal Bulletin

РОЛЬ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ДЕТЕКТИВІВ

Француз А.Й., Кулініч К.С. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті проведено аналіз наукових підходів вчених криміналістів щодо визначення сутності, суттєвих ознак поняття криміналістичної тактики, проблеми меж її застосування, проведено їх критичний аналіз. Досліджено актуальні проблеми визначення поняття «криміналістична тактика» та можливості застосування її засобів у різних видах правозастосовної діяльності в тому числі в діяльності приватних детективів. Запропоновано розгляд криміналістичної тактики в широкому та вузькому розумінні, виділяючи при цьому теоретичний та практичний аспект. Криміналістична тактика розглядається як науковий напрямок, а також використання практичних засобів криміналістичної тактики під час ведення діяльності приватного детектива. Пропонується визначення поняття «криміналістична тактика» саме в аспекті діяльності приватних детективів і окреслюються напрями подальших досліджень. Роль криміналістичної тактики у детективній діяльності є одним з таких кроків який має бути висвітленим та описаним не одним науковцем, адже криміналістична тактика являє собою основу детективної діяльності — це та важлива її особливість на якій практично тримається вся ефективність роботи приватного детектива, стратегія його дій, стратегія його поведінки, істинність його версій щодо тієї чи іншої ситуації, системність, психологічний вплив, аналітичні здібності. Саме тому називаючи тему актуальною можу стверджувати, що на сьогодні багато вчених вже дослідили тематику криміналістичної тактики, але у зв’язку із правовою невизначеністю існування інституту приватної детективної діяльності такі дослідження є не повними, адже вони не містять у собі досвіду осіб які ведуть детективну діяльність, саме на теренах України, підпорядковуючись саме українському регулюванню цієї діяльності. Проаналізувавши сучасні тенденції розвитку криміналістичної тактики, визначення основного інноваційного напрямку дослідження та проблем використання тактичних засобів у правозастосовній діяльності детектива, які забезпечують її ефективність та результативність, є вкрай важливим для безпосереднього ведення діяльності. У ході дослідження встановлено взаємозв’язок криміналістичної тактики із практикою, сучасними досягненнями науки й техніки, тенденціями розвитку криміналістики та інших наук, вказано на інтегративний характер криміналістичних знань, розглянуто сучасне розуміння поняття криміналістичної тактики, запропоновано його визначення із врахуванням традиційних та інноваційних підходів у криміналістичній науці.

МОДЕЛІ МЕДІАЦІЇ ТА МОЖЛИВІСТЬ ЇХ НАБЛИЖЕННЯ ДО ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Француз А.Й., Марина Ю.Ю. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

Дану статтю присвячено аналізу моделей медіації та можливості їх наближення до правової системи України. Встановлено, що в різних державах використовуються різні моделі медіації, які продукують засади для формулювання різних підходів щодо посередництва, а також, їх взаємозв'язків один з одним. Медіаційні моделі не претендують на універсальність застосування, та , разом з тим, виступають концептуальним орієнтиром. Розглянуто критерії, за допомогою яких класифікуються моделі медіації. Проаналізувавши різні джерела дослідження, відмічено, що єдиного підходу щодо класифікації моделей медіації в науковому просторі не існує. Як правило в зарубіжній практиці науковці акцентують свою увагу на декількох моделях медіації, між якими не простежується чіткої різниці. Досліджено, що найбільш поширеним аргументом на користь імплементації інституту медіації в правову систему України є те, що вітчизняна судова система не спроможна ефективно та швидко розв'язувати юридичні спори. Також, серед причин можна назвати і вагому проблему з виконанням рішень, досить тривалий розгляд справ, а також, випадки некомпетентності або ж зловживань тощо. Разом з тим, досить вагомим фактором стосовно тривалості розгляду справ є навантаження, яке припадає на одного суддю в Україні.Встановлено, що на етапі імплементації медіації до правової системи України найголовнішим питанням являється вибір найбільш підходящої моделі медіації, яка характеризується ступенем взаємозв’язку із судовим процесом. Підкреслено чинники, які чинять вплив на закріплення та реалізацією певної конструкції медіації до правової системи в Україні. Сформовано пропозиції щодо можливості наближення, а також, подальшого удосконалення сприятливих моделей медіації в сучасних умовах розбудови громадянського суспільства. Відтак, вказано, що поки що в Україні немає офіційно визначеної моделі медіації. Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, можна схилитися до такого висновку, що найбільш поширеним способом впровадження альтернативних способів узгодження конфліктів та спорів являється закріплення декількох моделей медіації одночасно, що може бути використано і в Україні.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДОГОВІРНИХ ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Григорчук М.В., Ткачук І.М. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню проблемних питань стосовно розвитку договірних орендних відносин щодо земельних ресурсів в Україні. Досліджено, що ефективне функціонування земельного ринку наразі зазнає перешкод у зв’язку з недосконалістю системи, прогалинами чинного законодавства, незавершеністю процесу трансформації господарсько-правових відносин власності на землю тощо. Акцентовано, що на території України тривають зміни з приводу реформування відносин щодо земельних ресурсів, однак залишається кризовий стан ситуації у зазначеній сфері, який перешкоджає розвитку продуктивних сил та формуванню сільськогосподарських угідь. Встановлено, що договірні орендні земельні відносини являють собою сукупність складних та багатогранних явищ та прогресивної форми господарювання. Констатовано, що за своєю суттю оренда є гнучким інструментом у становленні нової структури агровиробництва та реалізації соціально-економічних програм. Виділено сукупність обов’язкових елементів договірних орендних відносин щодо земельних ресурсів. Аргументовано перелік чинників, від яких залежить подальший розвиток зазначених відносин. Наголошено, що вдосконалення договірних орендних відносин щодо земельних ресурсів в умовах трансформації національного законодавства та євроінтеграції являється як політичним, так і економічним питанням, яке стосується не лише власників земельних ділянок та майбутніх покупців, але без перебільшення зачіпає інтереси всього суспільства в цілому. Також автором здійснено порівняльний аналіз таких категорій, як оренда землі та емфітевзис з метою визначення наявних переваг. З’ясовано, що механізм договірних орендних відносин щодо земельних ресурсів потребує подальших досліджень та дієвих змін, незважаючи на існуючу кількість законодавчих актів у цій сфері. Крім того, на підставі проведеного дослідження та сформованих висновків, автором запропоновано найважливіші, на його думку, кроки для досягнення позитивних результатів реформування та подальшого розвитку договірних орендних відносин щодо земельних ресурсів.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Міщук М.С., Бутко Р.С. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті розглянута правова природа ринку цінних паперів як багатоаспектної соціально- економічної системи, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці розвитку соціальної структури суспільства, підвищенню достатку людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин. Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників – інвесторів, емітентів, посередників – він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни. Цінні папери є невід’ємною частиною сучасного майнового обороту будь-якої країни з розвиненим внутрішнім ринком. В багатьох сферах суспільного виробництва цінні папери та інші фінансові інструменти забезпечили оперативність майнового обороту окремих країн та регіонів сучасного світу. Наразі цінні папери використовуються у світі як правовий засіб посвідчення значної кількості різноманітних майнових прав. Здатність цінних паперів виступати об’єктом цивільних правовідносин забезпечує спрощену можливість залучення вільних коштів з фінансових ринків, зокрема міжнародних, в економіку України. Однак, окремого комплексного дослідження інституту цінних паперів в господарській діяльності проведено не було, що ще раз звертає увагу на необхідність проведення такого дослідження. Разом із тим, подальший розвиток вітчизняного ринку цінних паперів (фондового ринку) характеризується підвищенням економічних ризиків для його учасників і може стати майданчиком для недобросовісних гравців. У зв’язку з цим чітке правове регулювання відносин, що виникають між учасниками ринку, належний нагляд регулятора за діяльністю таких учасників і наявність розвинутих механізмів гарантування і забезпечення операцій на фондовому ринку здатні мінімізувати їх і створити належний сприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку. Проблеми вітчизняного ринку цінних паперів загострили потребу в теоретичному осмисленні його реалій, а отже, вимагають нового рівня узагальнень в аналізі його сучасного стану, тенденцій та пріоритетів розвитку.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПАРАДИГМИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА

Француз А.Й., Головата Н.В. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті проведено аналіз проблем правового регулювання та практичного застосування норм законодавства, що регулюють процедуру банкрутства. Нестабільність національної економіки та зменшення обсягів виробництва пророкує чітку тенденцію кризи платежів та значне зростання кількості підприємств, що ліквідуються у провадженнях про банкрутство. Закон України «Про банкрутство», був одним із перших законів, що були прийняті у країнах СНД та регулювали відносини неплатоспроможності суб’єктів господарювання. На жаль, вищезгаданий закон не являється зразком нормативного акта у сфері правового регулювання банкрутства. Велика кількість недоліків була виявлена судовою практикою. Нормативна база, яка регулює інститут банкрутства, потребує як розширення, так і вдосконалення. На сьогодні не внесені зміни до багатьох законодавчих актів, які регулюють процедуру банкрутства, а також правовідносин сторін та учасників банкрутства. До того ж бракує підзаконних нормативних актів, які б належним чином регламентували механізм практичного застосування даної процедури в Україні. Становлення національного законодавства в Україні пов’язане з труднощами, які зумовлюють виникнення правових проблем, спричиненими насамперед об’єктивними (економічними, соціальними, політичними) та суб’єктивними факторами. Одна з найголовніших об’єктивних причин виникнення правових проблем проявляється в тому, що прийняття деяких законодавчих актів відбувалось в умовах існування застарілого дореформеного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як основи економічної системи та принципу демократичного централізму в керівництві економікою. І хоча проведена економічна реформа все ж таки внесла певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте деякі суперечності із законодавством періоду адміністративно-командної економіки так і не були усунені. Суперечності законодавства не лише призводять до виникнення правових проблем у регулюванні господарських відносин, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб’єктів підприємництва. Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції на шляху подальшого розвитку ринкової економіки в Україні ставить законодавця у складне становище та спричиняє проблеми у ході розробки та прийняття нових, сучасних законопроектів. Виявлено, що деякі нормативно-правові акти на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВ З ОБМЕЖЕНОЮ ТА ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

Доляновська І.М., Дрига Д.О. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті розглядаються актуальні питання правового регулювання діяльності товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю та суперечливих аспектів, які у процесі такої діяльності виникають. Автори зазначають, що у нових соціально-економічних умовах інститут юридичної особи зазнав істотної трансформації. Суспільні відносини, що виникають у процесі створення та діяльності юридичних осіб, у тому числі корпоративні правовідносини, що складаються між юридичною особою, її засновниками (учасниками) та особами, які виконують функції її органів, стають все більш складними, з'являються нові види договорів, формуються принципи корпоративної поведінки та розробляються критерії взаємної цивільної відповідальності учасників цих відносин. Так, товариство з обмеженою відповідальністю – це господарська структура, яка створена на підставі рішення про об'єднання капіталу в статутний фонд, який спочатку розподілений між учасниками організації за принципом пайової участі. Члени товариства не можуть мати ніякої відповідальності за угоди і договори, укладені від імені компанії, несучи ризик збитками виключно в рамках своєї персональної частки в грошовому еквіваленті.У ході господарської діяльності компанія періодично укладає договори з контрагентами, які є для неї повністю або частково афілійованими. Іноді ці угоди відбуваються на благо товариства, але найчастіше тільки з егоїстичних спонукань одного із засновників на шкоду іншим учасникам або акціонерам. Такі угоди називаються угодами із зацікавленістю. Для них законодавство передбачило особливий порядок узгодження, який, однак, товариство може спростити або ускладнити у своєму статуті. Товариство з додатковою відповідальністю - це така організаційно-правова форма підприємництва, при якій громадяни або юридичні особи об'єднуються заради спільного ведення бізнесу.

ІНСТИТУТ ІМУНІТЕТУ СВІДКА В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ ЯК БАЛАНС МІЖ СУСПІЛЬНИМ ІНТЕРЕСОМ ТА ЗАХИСТОМ ПРАВ ЛЮДИНИ

Григорчук М.В., Горєлов Д.О. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню правової конструкції «імунітет свідка» в сучасному господарському процесі України. Визначено, що сучасне чинне законодавство України не містить чіткого визначення поняття «імунітет свідка» як правової категорії, втім існують різні наукові підходи до розуміння та трактування його змісту. Підтримана позиція науковців стосовно нетотожності трактування «імунітету свідків» та правового положення «можливості відмови свідчити проти самого себе». Розкрито зміст «абсолютного імунітету свідка» - в якості повної заборони допиту особи в якості свідка в господарському процесі та «відносного імунітету свідка» - як права особи відмовитися від дачі показань або відмовитися відповідати на окремі запитання. На наш погляд під «абсолютним імунітетом» свідка можна назвати несприйнятливість залучення певного кола осіб у якості свідка. Тобто презумпцію недоторканості свідка в господарському процесі. Відповідно, «відносний імунітет свідка» – це сукупність правил, які звільняють певні групи осіб від обов’язку давати показання у господарському процесі. В статті наведено перелік категорій осіб які наділені правом абсолютного імунітету свідка та відносного імунітету свідка. Визначено, що в господарському процесі можна віднести до імунітету свідка свідчення журналіста, адже відповідно до засад журналістської етики, обов’язоком журналіста є збереження конфіденційності джерела інформації (імені людини, яка довірила журналісту інформацію). Таке положення підтверджує міжнародне законодавство. З’ясовано, що імунітет свідка відноситься до категорії моралі адже інститут імунітету свідків демонструє баланс між суспільним інтересом встановлення істини у господарському провадженні і потребою у збереженні приватних інтересів особистості. Встановлено, що імунітет для свідка в господарському процесі являє собою окремий інститут судочинства, спрямований на реалізацію захисту прав і свобод людини.

ОРГАНІЗАЦІЙНО - ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ДЕТЕКТИВІВ В ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНІ

Француз А.Й., Тупіченко Ю.К. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

Конституційна криза, знищення антикорупційного законодавства і втрата довіри до правоохоронних органів – стимулює розвиток недержавних організацій та появу фізичних осіб, охороняють приватну власність, забезпечують особисту безпеку, захищають життя та здоров’я громадян. Серед таких: охоронні агентства, бодіґарди та приватні детективи. Відсутність правового регулювання детективної діяльності в Україні – дуже велика юридична проблема, яка відділяє нас від сучасного Європейського світу. Бажання чинної влади тримати контроль над правоохоронними органами і слабка реалізація правоохоронної та розшукової діяльності – сприяє активному розвитку злочинності на території України. Це змушує Українських науковців та правників вивчати міжнародний досвід для ефективного впровадження інституту детективної діяльності, згідно з чинним міжнародним законодавством. Діяльність приватних детективів в європейських країнах – забезпечується правом громадян цих країн захищати свої Конституційні права. Також, на території країн Євросоюзу діяльність приватних детективів легальна та чітко прописана в законодавстві. Правове регулювання сфери приватної детективної діяльності - дуже складне питання. Важко створити адекватні законодавчі умови, коли мова йде про повноваження одних людей - отримувати інформацію про третіх осіб без їх згоди та відома. Тому законодавець сучасної європейської країни має знайти тонку межу між особистою свободою, правом на приватне життя та мінімальними правами особи, яка здійснює приватну детективну діяльність. Це необхідно для того, щоб детектив міг ефективно та надійно виконувати свої обов’язки. Сьогодні в Україні не має законів, які чітко б регламентують приватну детективну діяльність. Однак послуги, які мають ознаки приватної детективної діяльності, все ж таки надаються окремими приватними особами та агенціями. Якщо звернути увагу на розділи оголошень в мережі Інтернет, можна зустріти безліч пропозицій щодо надання детективних послуг.

ЛЮДИНА, ЯК ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРИВАТНОГО ДЕТЕКТИВА

Француз А.Й., Новіцький В.Ю. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

Людина є ключовою ланкою в системі інформаційних джерел. Г. Лазутіна пропонує американську наукову традицію, де вона класифікується як «живе джерело», «і в цьому - не тільки прямий сенс: людина - суб'єкт діяльності, вона включена у природні й соціальні процеси безліччю зв'язків і тому як джерело інформації являється невичерпною». Дійсно, людина, з одного боку - свідок або учасник подій що, відбуваються навколо нас і тому виступає в якості носія інформації про ці події. З іншого боку, вона утримувач інформації про себе, про свій внутрішній, неповторний світ. І, нарешті, вона транслятор інформації, отриманої від інших. Робота приватного детектива полягає в тому, що за родом своєї діяльності деяку інформацію дізнається безпосередньо від людини. Особливість цього джерела інформації в тому, що він може відкритися або не відкритися для приватного детектива: як істота соціальна він сам програмує свою поведінку, це необхідно врахувати кожному детективу, який працює з цим джерелом інформації. Так найголовніше для детектива, це правильно працювати з джерелом інформації, особливо з таким як людина. Найголовніше це мистецтво психологічного спілкування, за допомогою якого, навіть у самих критичних ситуаціях не задівши почуттів людини можна отримати потрібну інформацію. Тому мистецтво говорити, а так само психологія спілкування дуже важливі навички у професії детектива. Знання, а головне вміння застосування цієї науки на практиці дозволяє отримати максимальну віддачу від роботи, так само придбати навички "досконалої поведінки". Психологія спілкування дає не тільки розуміння поведінки людей, але й спосіб мислення, процес спілкування людини з самим собою та іншими людьми. Психологічний аналіз професійних дій можливий при спостереженні за роботою на стадіях спілкування з партнерами.

СПІВРОБІТНИЦТВО СУБЄКТІВ ПРИВАТНОЇ ДЕТЕКТИВНОЇ (РОЗШУКОВОЇ) ДІЯЛЬНОСТІ З ПІДРОЗДІЛАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ

Француз А.Й., Носенко Б.О. — Thu, 15 Dec 2022 00:00:00 +0200

Наведено аргументи на користь запровадження інституту приватної детективної діяльності в Україні, його становлення та розвиток на сучасному етапі. Визначено необхідність законодавчого регулювання питань приватної детективної (розшукової) діяльності в контексті співробітництва з правоохоронними органами, зокрема з підрозділами Національної поліції України. Представлено авторське визначення приватної детективної діяльності, яку запропоновано визначити як дозволену органами Національної поліції України професійну підприємницьку діяльність приватних детективів та приватних детективних підприємств (агентств) щодо надання клієнтам детективних послуг з метою захисту їх законних прав та інтересів на підставах та в порядку, що передбачені законом. Відзначено, що авторське трактування передбачає включення до визначення терміну, який характеризує приватну детективну діяльність, як один із видів підприємницької діяльності, оскільки така діяльність здійснюється на договірній основі, передбачає одержання прибутку та має підлягати оподаткуванню, згідно діючого законодавства України. Також запропоновані шляхи співробітництва між суб’єктами приватної детективної (розшукової) діяльності та підрозділами Національної поліції України. Відзначено, що основою ефективної співпраці між суб’єктами приватної детективної (розшукової) діяльності та державними правоохоронними органами повинен стати унормований законом обмін інформацією. Це дозволить здійснювати не тільки окрему (самостійну) діяльність, але і проводити спільне планування та спільні заходи щодо попередження правопорушень. Автор зазначає, що найбільш перспективним співробітництво між приватними детективами та оперативно-розшуковими підрозділами Національної поліції може бути в галузі розшуку безвісно зниклих осіб, в тому числі дітей. При цьому, в такій співпраці приватні детективи можуть мати певні переваги. Порівняно зі співробітниками органів поліції, приватні детективи самі визначають розмір своєї робочої завантаженості, що буде сприяти найбільшій зосередженості на конкретній справі. Також надання послуг на платній основі буде сприяти сумлінному ставленню до покладених обов’язків, оскільки розмір грошової винагороди приватного детектива може коливатися залежно від результатів його роботи. Автором наведено аргументи на користь надання контролюючих повноважень у сфері приватної детективної діяльності органам внутрішніх справ України.