Legal Bulletin

ФАКТОРИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ РІВЕНЬ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ДЕТЕКТИВІВ

А.Й. Француз, С.Л. Йожиков — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

В цій статті проведено аналіз факторів, що обумовлюють рівень використання технічного забезпечення приватними детективами в Україні та тенденції в цій сфері. Дана проблема в Україні є мало дослідженою. Будь який процес чи явище традиційно поділять на реактивну та проактивну частини. Реактивна частина – це коли учасник процесу займає реактивну позицію, тобто чекає ініціативи від інших та реагує на їхні дії. Проактивна частина – це коли суб’єкт правоохоронної діяльності займає активну позицію, тобто сам проявляє ініціативу. Відповідно, функції охорони правопорядку, наприклад, оперативно-розшукова, охоронна, виконавча можна умовно поділити на проактивну та реактивну частини. Образно кажучи, розвідка є проактивною функцією, а контррозвідка – реактивною. Держава делегувала приватному сектору частину своїх функцій з охорони правопорядку, але всі ці функції реактивні, тобто суб’єкти охоронної діяльності реагують на можливі прояви крадіїв, приватні виконавці виконують рішення суду, яке до того було прийняте, тощо. Із усіх функцій, які віддані державою на виконання приватним учасникам, тільки адвокати звинувачення мають проявляти проактивну позицію. Частиною правоохоронної діяльності, яка потребує активних дій є оперативно-розшукова діяльність. На сьогодні приватна детективна розшукова діяльність, аналог оперативно-розшукової діяльності підрозділів державних правоохоронних служб, не заборонена, але не регламентована і відсутня в правовому полі України. Це в свою чергу обумовлює рівень виконання такої функції приватними суб’єктами, в тому числі і використання технічного забезпечення. Розглянуто можливість використання як наявність техзасобів, можливість використання, як доступ до навчання та підвищення кваліфікації користування техзасобами, можливість використання як правова основа для приватних детективів використовувати техобладнання в своїй роботі. Виявлено, що факторами використання приватними детективами техзасобів у своїй роботі є: можливість придбання та/або можливість дістатися до техзасобів, вміння використовувати або можливість навчання користуватися, правова та законодавча база такого використання. Виявлено, що два перші фактори – можливість придбати та кваліфікація користування наявні в Україні або в ближньому зарубіжжі. Дійсно, в РФ, де дозволена приватна детективна діяльність, а відповідно і виробництво необхідного обладнання, є достатньо різноманітних технічних апаратів та програмного забезпечення. З заходу, де нашими сусідами є Євросоюз, де також дозволено проводити розшукову діяльність приватними структурами, відповідно, теж обладнання в наявності в умовно-вільному (за відповідними документами) продажу. Проблема в Україні виникає з третім фактором – з правовою та законодавчою основою. З точки зору права, приватні суб’єкти не мають права проводити оперативно-розшукову діяльність, оскільки це порушує права громадян. З точки зору закону, існує ряд статей кримінального законодавства, які регламентують в тому числі і кримінальні реальні покарання для суб’єктів такого використання, а також тим, хто наважиться купувати, продавати, виготовляти обладнання, яке можна кваліфікувати як спеціальні технічні засоби. Відповідно, процедура та критерії визначення обладнання спеціальним технічним засобом розроблені і діють. Встановлено, що саме стан третього фактора не дає розвиватися приватній детективній діяльності в Україні і так буде до того часу, поки не буде прийнято дійсно дієвий та професійний закон про приватну детективну діяльність, який би регламентував права і обов’язки приватних детективів та законодавчі межі, в яких приватний детектив міг би кваліфіковано та якісно виконувати свої задачі. Досліджено та описано тенденції розвитку законотворення в частині закону про приватну детективну діяльність за роки з 2015 року до сьогодні.

Функції поліції України як юридична категорія

В.В. Корольова — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

У статті досліджено поняття основних функцій Національної поліції України. Розуміння сутності цих функцій сприяє чіткому визначенню ролі та місця поліції в системі органів публічної влади. Під функціями розуміють основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Функції безпосередньо спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством. Функції відображають зміст діяльності виконавчої влади, значною мірою характеризують сутність держави та її соціальне призначення. Формування правової держави, зміцнення законності й правопорядку вимагають удосконалення та підвищення роботи органів Національної поліції, основним завданням яких є служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки й порядку. Тому функції поліції перед усім повинні бути направлені на проведення превентивної та профілактичної діяльності кримінальних та інших правопорушень. В науковому плані функції поліції – питання складне та багатоаспектне, що може бути розкрите як самостійна категорія поліції, яка походить від його сутності та відображає призначення у суспільстві. Ми підтримуємо точку зору вчених про те, що функціональне призначення поліції має вихідний, основоположний характер, оскільки визначає його роль і значення для розвитку і розбудови самого громадянського суспільства і держави. Функції поліції є похідними від завдань і розкривають зміст діяльності Національної поліції України. У зв’язку з цим діяльність поліції здійснюється у двох напрямках: внутрішньому і зовнішньому. Запропоновано визначення функцій Національної поліції України як визначені та закріплені на правовому рівні напрями діяльності суб’єктів поліцейської діяльності, які є взаємопов’язаними та взаємоузгодженими і спрямовані на вирішення поставлених перед нею завдань. На підставі аналізу Закону України «Про Національну поліцію» запропоновано виокремити два блоки основних функцій поліції: внутрішньо-організаційні та зовнішні.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРИ ОЦІНЮВАННІ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

М.В. Григорчук, Я.О. Науменко — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

У статті проведено дослідження впливу оцінки доказів з позиції вилучення поняття «достатності» та закріплення поняття «вірогідності» в господарському процесі у зв’язку зі змінами у Господарському процесуальному кодексі України відповідно до Закону України від 20.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Даний закон був прийнятий для удосконалення бізнес-клімату в Україні, спонукання іноземних інвесторів та їх інвестицій, щоб покращити якість регулювання підприємницької діяльності, для підвищення ділової активності та збільшення рейтингу України щодо легкості ведення бізнесу. Зазначеним законом внесені зміни до глави п’ятої «Докази і доказування» Господарсько процесуального кодексу України, де ст. 79 набула наступного змісту: «1. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання». Зміни до Господарсько процесуального кодексу вплинули на процес доказування та оцінки доказів у господарському судочинстві, у зв’язку з чим законодавчо закріпився новий стандарт доказування у господарському судочинстві. Необхідно наголосити, що дані зміни відносно заміни стандарту доказування доповнюють принципи господарського судочинства, а саме принципів змагальності та диспозитивності, закріплених у ст. ст. 13, 14, 74 Господарсько процесуального кодексу України. За задумом законодавця, запровадження змін, а саме у категорії «вірогідність доказів», сприятиме підвищенню ефективності діяльності господарського суду при винесенні рішень на основі нових підходів до оцінки доказів у справі з метою ухвалення справедливого, неупередженого та законного вирішення спорів, а також забезпечення якісного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Проблеми захисту прав суб’єктів господарювання в господарських судах України

В.В. Корольова, О.О. Кімленко — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

Судовий захист прав суб’єктів господарювання займає важливе місце серед інших форм захисту. Захист прав суб’єктів господарювання можливо розглядати двояко: як захист права, яке здійснюється і реалізується та захист права, яке порушується із застосуванням засобів для його відновлення. Класично захист права розглядають як факт захисту права порушеного. Основним законодавчим актом в галузі господарювання є Господарський кодекс України, який закріпив основоположні гарантії та способи захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання. Господарський процесуальний кодекс України закріпив механізм розгляду позову, заяви або скарги з вимогою про відновлення порушеного/оспореного права. Праву на судовий захист відповідає обов’язок держави створити таку систему правосуддя, яка без жодних сумнівів у її діях вирішить складні, різноманітні та численні судові спори, без порушення судової компетенції, забезпечить кваліфіковане судочинство. З метою оптимізації процесу розгляду господарських спорів про захист прав та законних інтересів суб’єктів підприємництва у статті досліджено проблеми, які виникають під час захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарської діяльності у господарських судах України. Досліджено роль господарських судів у захисті прав та законних інтересів даних суб’єктів. Слід зауважити, що актуальність даної проблеми гостро постає від моменту незалежності України, адже регулярна зміна чинних законодавств, щодо судоустрою надає все більше тем для суперечок не тільки між науковцями, але і практиками. Законодавство України саме у сфері господарських відносин не тільки містить багато неузгодженостей та суперечностей, але і має значні недоліки. Основним фактором, що порушує стабільність у сфері захисту господарських відносин є прийняття законодавчих актів, що конфліктують з Конституцією України та законами, які були прийняті раніше. Здійснення захисту прав суб’єктів господарювання у господарських судах відбувається лише за особистою участю суб’єктів, яким надано відповідну правосуб’єктність. Можливість перегляду судових рішень в апеляційних інстанціях гарантується Конституцією України

Проблемні аспекти досудового врегулювання господарських спорів

В.В. Корольова, Д.А. Дикун — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття присвячена основним проблемам такого важливого інституту права, як досудове врегулювання господарських спорів. В роботі розглядаються суспільні відносини у сфері досудового врегулювання правових суперечок, пов’язаних зі здійсненням підприємницької та іншої економічної діяльності, у їхньому взаємозв’язку з механізмом розгляду і вирішення справ в господарських судах. Авторами досліджено правову природу і сутність досудового розв’язання господарських спорів; проаналізовано його види; визначено основні підходи до аналогічного розв’язання господарських спорів в розвинених країнах. В дослідженні звертається увага на те, що сьогодні основним видом досудового врегулювання господарських спорів у правовому полі України є претензійне провадження, описано його механізм. Розглядаючи перспективи розвитку інших досудових інструментів вирішення господарських спорів в Україні, крім претензійного провадження, які активно використовуються за кордоном, слід зазначити, що розбіжності, які виникли між сторонами правовідносин, можуть бути розв’язані мирним шляхом. Доведено, що медіація є альтернативними щодо судового процесу процедурами вирішення спору. Медіація (посередництво) є самостійним видом (способом) альтернативного вирішення спорів. Медіація – переговори сторін за участю медіатора з метою врегулювання спору (спорів) сторін шляхом вироблення ними взаємоприйнятої угоди. Медіацію можна розцінювати як засіб спрощення і поліпшення доступу не тільки до справедливості, але і правосуддя в цілому. Запропоноване розширення сфери досудового порядку врегулювання спорів та його видів, що, на думку авторів, дозволить виявити дійсні причини спорів між сторонами конфлікту. Обгрунтовано, що на сьогоднішній день інститут досудового врегулювання правових спорів – комплексне міжгалузеве правове явище являє собою самостійну легітимну форму захисту прав і законних інтересів суб’єктів права, спрямовану на врегулювання приватно-правових, а у випадках, прямо передбачених законом, публічно-правових конфліктів.

Історія становлення та розвитку інституту банківської таємниці

В.В. Корольова, Л.В. Ляшенко — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню історї становлення та розвитку інституту банківської таємниці. Встановлено, що на ранніх етапах розвитку банківської системи регулювання процесів діяльності банківських установ здійснювалось першою особою держави (імператором) та вищим законодавчим органом шляхом видання нормативно-правових актів. Доведено, що на ранніх етапах регулювання діяльності банківських установ здійснювалось на підставі розгалуженої системи нормативно-правових актів. З плином часу намітилась тенденція, яка і зараз не втрачає своєї актуальності, до систематизації та уніфікації законодавства. Обгрунтовано, що тільки у 80-х роках ХХ століття в Радянському Союзі розпочалися процеси, пов’язані з реформуванням як політичної системи, так і економічної. Саме з цим періодом можна пов’язувати початок відродження інституту банківської таємниці. На основі історичного дослідження інституту банківської таємниці розкрито певні закономірності розвитку банківської таємниці, які вплинули на подальше формування зазначеного інституту. Зокрема було встановлено, по-перше, що протягом розвитку інституту банківської таємниці її незмінним змістом залишалися відомості про вкладників, таємниця вкладу, таємниця рахунку та операцій; по-друге, історія розвитку інституту банківської таємниці сприяла зміцненню позиції вкладників від необґрунтованого заволодіння інформацією, що становить банківську таємницю, слідчими органами, оскільки дані відомості могли видаватися лише за наявності у провадженні кримінальної справи. Ця норма є історичним фактом, що склався і до недавнього часу застосовувався на практиці, а його скасування завдасть значної шкоди стабільності інституту банківської таємниці, і навіть зробить незахищеними позиції вкладників, оскільки правоохоронні органи можуть запитати у банка інформацію, яка становить банківську таємницю без наявного кримінального провадження.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БУДАПЕШТСЬКОГО МЕМОРАНДУМУ: ПРИМАРНІ ГАРАНТІЇ

А.Й. Француз — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

Розгляд питання Будапештського меморандуму, офіційна назва якого є «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї» в реаліях сьогодення викликане саме воєнним вторгненням на територію суверенної української держави з боку її східного сусіда «російської федерації», яка окрім вторгнення декларує ще й погрози застосування ядерної зброї на шляху реалізації своїх підступних імперських амбіцій. З проголошенням Незалежності вже історичною датою стало 24 серпня 1991 року, проте сусідні держави не поспішали визнавати кордони нової держави. Першочерговим питанням став ядерний потенціал України - третій у світі після Сполучених Штатів Америки та «росії». Під тиском провідних країн світу Україна проявила слабкість, а саме відмовилася від зброї та приєдналася до списку без-ядерних держав, а тому черговою історичною датою стало 5 грудня 1994 року, коли такий курс був закріплено юридично. З початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року з обстрілами, з ракетними атаками по цивільному населенню, руйнацією об’єктів критичної інфраструктури стала зрозумілою політика подвійних стандартів і забуте роками питання Будапештського меморандуму знову актуалізувалося. В межах даної наукової статті ми досліджуємо теоретико-правові аспекти цього феномену українського державотворення, звертаємо увагу на його юридичне значення та основні складові елементи. Особливої уваги заслуговують гарантії безпеки надані Україні державами-гарантами в ході його підписання для утримання від територіального проникнення. Зрозуміло сьогодні, що таке роззброєння знизило рівень захищеності території населення та стало причиною порушення її територіальних кордонів, а держави-гаранти вищезазначеного Меморандуму, декларують свою неспроможність ефективного захисту, штучну надуманість претензій і питань до України, щодо утримання даної зброї.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ ВАКЦИНАЦІЇ В УКРАЇНІ: МІЖ ПРАВАМИ ОСОБИ ТА ІНТЕРЕСАМИ СУСПІЛЬСТВА

Т.А. Француз-Яковець — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

У статті розглядаються питання прав людини крізь призму проведення вакцинації. Проаналізовано міжнародні та національні норми, а також практику діяльності ЄСПЛ щодо прав людини в контексті проведення імунізації та обов’язки людини відносно суспільства в якому вона проживає. Питання припустимості застосування обов’язкової вакцинації не є новими, але в сучасних умовах вони набувають особливої актуальності. Сьогодні ми є свідками того, як державою створюються умови аби заохотити та навіть примусити до вакцинації у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції. Людина опиняється перед «вибором без вибору», адже реалізувати базові свої права, скажімо право на працю чи право на вільне пересування, стає неможливо, за умови відсутності сертифіката про вакцинацію. Разом з тим, такий наполегливий примус до вакцинації у випадку поширення коронавірусної інфекції особливо збурює певну частину суспільства у зв’язку з тим, що такої наполегливості та агітації відносно вакцинації від інших інфекційних захворювань не доводилось спостерігати. Визначено, що держава може застосувати обов’язкову вакцинацію, але за наявності законодавчих підстав та пропорційності застосування. Проведення вакцинації має бути легітимним та правомірним. За для уникнення порушень прав громадян на практиці, постає необхідність чіткого законодавчого регулювання в процесуальному аспекті, а саме у сфері реалізації та проведення вакцинації. Встановлено, що як національні, так і міжнародні норми вказують, що вакцинація – це право людини, яким вона користується свідомо, зважуючи всі ризики та переваги. Згода людини на проведення будь-якого роду вакцинації є обов’язковою, а тому неприпустимо використовувати засоби залякування та примусу в даному контексті. Автор стверджує, що досягти високого рівня вакцинації в суспільстві можна виключно шляхом надання правдивої інформації, встановлення відповідальності за наслідки вакцинації, що загалом сприятиме формуванню довіри населення до системи охорони здоров’я.

ПОЛІТИЧНА МЕДІАЦІЯ В УКРАЇНІ

А.Й. Француз, Д.В. Зубко — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

У даній статті проведено аналіз окремих загальних інструментів врегулювання конфлікту інтересів шляхом медіації в політичному сегменті України. Доцільність цього аналізу зумовлена тим, що досить неточні регуляторні елементи щодо політико-правової системи України, що надає всеосяжний простір для зловживань владою та суспільною думкою в країні, що впливає на населення та розвиток держави. Обґрунтування того, що є сформований певний перелік негласних правил, який ускладнює започаткування нових правил, які будуть притаманні суспільним інтересам в державі. В сучасному вимірі багато спеціалістів з конфліктології намагаються знайти найоптимальніший метод вирішення конфлікту, що в майбутньому дозволяло би мінімізувати або уникати завданню шкоди і буде позитивно сприяти подальшому розвитку соціуму. Одним із сучасних методів вирішення суперечок між сторонами є медіація. Це спосіб, який за допомогою третьої нейтральної сторони налагоджує комунікацію між сторонами та намагається направити сторони конфлікту в русло досягнення угод. Результат перебігу конфлікту напряму перебуває під впливом поведінки та ставлення один до одного суб’єктів у ньому. Політичні конфлікти сьогодні частіші, ніж в інших сферах суспільного життя, а причина полягає в тому, що політичні стосунки по суті є владними відносинами, в основі яких лежить домінування одних людей і підпорядкування інших, а переваги та інтереси одних суб'єктів вищі за інших, це призводить до конфліктів і конфронтації політичної ситуації. Тому є підстави припустити, що обставини, які включають в себе вплив на суспільно-політичне життя держави за загальними правилами, підвищують або знижують ступінь суспільної конфронтації. Хоча раніше вітчизняні політологи вірили в мирне вирішення політичних конфліктів, суспільство України нездатне вийти з кризи самостійно, тобто без використання посередництва. Медіація є одним із найпопулярніших методів вирішення конфліктів у всьому світі.

УКРАЇНА НА ШЛЯХУ НОВОЇ ЗОВНІШНЬО-ПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ: ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВТІЛЕННЯ

О. В. Горбаченко — Thu, 12 May 2022 00:00:00 +0300

В даному науковому дослідженні спробуємо висвітлити основні зовнішньо-правові напрацювання нинішнього очільника держави – Володимира Зеленського. Особливу увагу приділяємо саме Указу Президента «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 30.07.2021 року «Про Стратегію зовнішньополітичної діяльності України». Адже чи не вперше за останні роки увага була приділена зовнішньому курсу молодої республіки в напрямку на перспективу. Основною ідеєю даного документу є утвердження України у світі як сильної та авторитетної європейської держави, здатної забезпечити сприятливі зовнішні умови для сталого розвитку і реалізації свого економічного потенціалу та українського суспільства, що в свою чергу формує пріоритетні напрямки зовнішньої політики України, зокрема забезпечення незалежності та державного суверенітету України, відновлення її територіальної цілісності, протидія російській агресії. Поряд з тим відмічаємо, що цей документ розширює Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», адже містить ряд питань не передбачених останнім – це зовнішня трудова міграція, публічна дипломатія для формування позитивного іміджу України за кордоном та економічна дипломатія для розширення зовнішніх ринків збуту. Звертається увага і на введення нового терміну використання «м’якої сили» засобами публічної дипломатії, що сприятиме формуванню позитивного іміджу держави для налагодження нових політичних зв’язків, розвитку торгівельно-економічного партнерства, поширення достовірної інформації про розвиток та досягнення України. Відмічається про виснаженість відносин Україна-ЄС та необхідність їх переосмислення і оновлення сучасних міжнародно-правовий норм та функцій, враховуючи досвід України. Звертається увага на можливість виходу України на нові горизонти співпраці з країнами Африки, Азії. Аналізується юридичне значення та законність алгоритму підписання даного Указу.