Legal Bulletin

ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИОСОБЛИВО КВАЛІФІКОВАНОГО УМИСНОГО ВБИВСТВА: МЕЖІ ТЛУМАЧЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ

Щерба В.М. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комплексному дослідженню об’єктивних ознак особливо кваліфікованого умисного вбивства, а також визначенню меж їх тлумачення та виявленню проблем правозастосування у сучасній кримінально-правовій практиці. Актуальність теми зумовлена підвищеною суспільною небезпекою цього виду кримінального правопорушення, складністю його кваліфікації та неоднозначністю судової практики щодо встановлення і трактування об’єктивних елементів складу кримінального правопорушення.

У роботі здійснено теоретичний аналіз поняття умисного вбивства як ключової категорії кримінального права з подальшим виокремленням його особливо кваліфікованих різновидів. Основний акцент зроблено на об’єктивній стороні кримінального правопорушення, зокрема на таких її складових, як суспільно небезпечне діяння (у формі дії чи бездіяльності), наслідки у вигляді смерті особи, причинно-наслідковий зв’язок між діянням і результатом, а також додаткові кваліфікуючі ознаки, встановлені кримінальним законодавством.

Досліджено специфіку таких ознак, як спосіб вчинення вбивства, кількість потерпілих, особлива жорстокість, вчинення кримінального правопорушення з корисливих мотивів, з метою приховати інше кримінальне правопорушення, а також інші обставини, що обтяжують відповідальність. Розкрито проблематику їх тлумачення, зокрема випадки розширювального або звужувального підходу у судовій практиці, що може призводити до помилок у кваліфікації.

Особливу увагу приділено питанням встановлення причинно-наслідкового зв’язку в складних ситуаціях, коли настання смерті зумовлене сукупністю факторів або діями кількох осіб. Проаналізовано проблеми розмежування особливо кваліфікованого умисного вбивства від суміжних складів кримінальних правопорушень, зокрема від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а також від вбивства, вчиненого за пом’якшуючих обставин.

У статті також розглянуто проблеми правозастосування, зумовлені нечіткістю окремих законодавчих формулювань, відсутністю єдності судової практики, а також впливом оціночних понять, що потребують додаткового доктринального осмислення. На основі аналізу судової практики та наукових джерел сформульовано пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм і уніфікації підходів до їх тлумачення.

Обґрунтовано необхідність чіткого визначення меж тлумачення об’єктивних ознак особливо кваліфікованого умисного вбивства, що сприятиме підвищенню якості кримінально-правової кваліфікації, забезпеченню принципу законності та єдності судової практики.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ВИДИ ПОКАРАНЬ: ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

Доляновська І.М., Кравчук Є.О. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексне науково-правове дослідження альтернативних видів кримінальних покарань в Україні в умовах трансформації кримінальної політики держави, спрямованої на гуманізацію та впровадження європейських стандартів правосуддя. Розкрито поняття, ознаки та правову природу альтернативних санкцій, визначено їх місце у системі заходів кримінально-правового впливу та значення у досягненні цілей покарання, зокрема виправлення засуджених і запобігання рецидивній злочинності.

Проаналізовано ефективність основних видів альтернативних покарань, зокрема штрафу, громадських робіт, виправних робіт, обмеження волі та пробаційного нагляду як сучасного інституту ресоціалізації правопорушників без ізоляції від суспільства. Встановлено, що пробаційний нагляд демонструє вищу ефективність щодо зниження рівня рецидиву порівняно з позбавленням волі, що підтверджується статистичними даними.

Водночас виявлено низку проблем, серед яких соціальна нерівність при застосуванні штрафів, організаційні труднощі виконання громадських і виправних робіт, а також дискусійний характер обмеження волі як альтернативного виду покарання. Окрему увагу приділено аналізу судової практики, яка свідчить про збереження домінування покарання у виді позбавлення волі та інерційність правозастосовної діяльності.

Проаналізовано досвід призначення альтернативних покарань у Німеччині та Польщі, що дозволило виявити ефективні моделі застосування альтернативних санкцій, зокрема систему «денних ставок» та розвинену систему пробаційного нагляду. Обґрунтовано необхідність розширення застосування альтернативних покарань, удосконалення відповідних інституцій та гармонізації національного законодавства з європейськими стандартами.

ЛОБІЮВАННЯ ЯК ЮРИДИЧНА КОНСТРУКЦІЯ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМАЛІЗАЦІЇ

Дідич Т.О., Чаплюк О.І., Слюсарь Д.Є. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується проблема формалізації інституту лобіювання в Україні крізь призму юридичної техніки у контексті прийняття Закону України «Про лобіювання» від 2024 року та запровадження Реєстру прозорості. Актуальність теми зумовлена як новизною відповідного нормативного регулювання, так і специфічними умовами його впровадження під час воєнного стану, що об’єктивно ускладнює нормотворчий процес.

Метою дослідження є визначення сутності поняття «лобіювання» та встановлення його належності до юридичних конструкцій як елементів юридичної техніки. У роботі здійснено аналіз наукових підходів до розуміння юридичних конструкцій, зокрема їх вузького (юридико-технічного) трактування, а також критично осмислено широкий підхід до їх визначення як гносеологічних утворень. Обґрунтовано, що юридичні конструкції мають прикладне значення та спрямовані на забезпечення логічності, узгодженості й ефективності нормативного матеріалу.

Доведено, що поняття «лобіювання», попри його походження з політичної науки, відповідає ключовим ознакам юридичної конструкції. Зокрема, воно відображає модель суспільних відносин, формується шляхом абстрагування та типізації, має внутрішньо узгоджену структуру (суб’єкт, об’єкт, предмет, зміст діяльності) та виступає засобом побудови нормативного матеріалу. Окрему увагу приділено розмежуванню понять «лобізм» і «лобіювання», де перше розглядається як більш статичне явище, а друге – як динамічний процес, що підлягає правовому регулюванню. Отже, обґрунтовано доцільність використання саме терміна «лобіювання» у законодавстві.

Підсумовано, що лобіювання є юридичною конструкцією, яка використовується законодавцем для формалізації відповідних правовідносин. Практичне значення роботи полягає у формулюванні вимог до подальшого вдосконалення законодавства про лобіювання з урахуванням принципів юридичної техніки, зокрема чіткості, логічності, послідовності та внутрішньої узгодженості правових норм.

ПОЛІТИЧНА ОПОЗИЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ВИКЛИКИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Корнієнко О.О. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

. У статті проведено комплексний науковий аналіз інституту політичної опозиції в Україні в контексті забезпечення принципу політичного плюралізму та демократичного розвитку держави. Актуальність дослідження зумовлена наявною правовою прогалиною в українському законодавстві: попри конституційне закріплення ідеологічної багатоманітності, термін «політична опозиція» позбавлений прямої дефініції та системної нормативної регламентації. Це створює ризики формалізації опозиційної діяльності та обмеження її контрольних функцій. Автором досліджено наукові підходи до трактування сутності опозиції як легальної форми протидії офіційному політичному курсу, що ґрунтується на засадах альтернативності та конструктивної критики.

У статті здійснено ретроспективний огляд законодавчих ініціатив, починаючи з 2005 року, що пропонували різні моделі інституціоналізації опозиції. У роботі детально розглянуто еволюцію підходів до визначення статусу парламентської меншості: від спроб прийняття окремого профільного закону до намагань інтегрувати відповідні норми безпосередньо в Регламент Верховної Ради України. Особливу увагу приділено аналізу причин, через які жодна з вказаних ініціатив не набула чинності, серед яких виділено відсутність політичної волі владних еліт та брак консенсусу щодо обсягу прав опозиційних сил. Досліджено специфіку функціонування опозиції в умовах воєнного стану та сучасні виклики для демократичного дискурсу.

Висвітлено сучасний стан проблеми крізь призму виконання рекомендацій Місії Європейського парламенту (Дорожньої карти Пета Кокса), що є критично важливим для євроінтеграційного поступу України. Доведено, що ефективна політична опозиція є не лише інструментом критики, а й фундаментальним механізмом стримувань і противаг, який гарантує альтернативність політичного курсу та прозорість діяльності суб’єктів владних повноважень. Резюмується, що створення дієвих правових гарантій, зокрема права на участь у керівництві парламентськими комітетами та легітимізацію опозиційного уряду, є запорукою стійкості демократичних інститутів, посилення парламентського контролю та запобігання монополізації влади в Україні.

ВНЕСОК РОМАНА ВАСИЛЬОВИЧА БЕРШЕДИ У СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВНИЧОЇ ШКОЛИ

Ткач Д.І. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена постаті Романа Васильовича Бершеди (1912–1979) – видатного українського правознавця, педагога і фронтовика, чия наукова та викладацька діяльність справила помітний вплив на становлення вітчизняної правничої школи у повоєнні десятиліття. Головна ідея роботи полягає в тому, що внесок Бершеди у розвиток українського права виходить далеко за межі його наукових публікацій – він формував цілісну культуру правового мислення через поєднання глибокої теоретичної підготовки, багаторічної практичної роботи в органах юстиції та самовідданої педагогічної діяльності.

У статті простежується життєвий і професійний шлях ученого: від початку кар’єри в органах юстиції у 1934 році та керівництва Київською юридичною школою Міністерства юстиції УРСР до захисту докторської дисертації у 1973 році та викладання у Вищій партійній школі при ЦК КП України. Особлива увага приділяється його фронтовому досвіду – добровільній участі у Другій світовій війні, обороні Києва, визволенні Курська, Дніпропетровська, міст Польщі та Чехословаччини, – який глибоко вплинув на його розуміння права як гаранта людської гідності. Аналізуються ключові наукові праці Бершеди, зокрема монографії «Виконавчий комітет районної ради» (1958) та «Сільська, селищна рада і питання соціалістичної законності» (1970), у яких автор не лише досліджував чинне законодавство, а й пропонував практичні шляхи його вдосконалення.

Актуальність дослідження зумовлена тривалістю реформування української системи правосуддя та місцевого самоврядування: звернення до наукової спадщини попередніх поколінь правників дозволяє краще зрозуміти інституційні витоки сучасних правових практик. Внесок автора статті полягає у введенні до наукового обігу маловідомих біографічних свідчень, зокрема особистих спогадів про Бершеду як педагога і людину, що дозволяє відтворити його постать у повноті – не лише як ученого, а й як особистість, котра формувала правничу еліту України силою власного прикладу.

РИМСЬКЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАВОВОЇ ТРАДИЦІЇ

Бєлявська С.Ю. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексне теоретико-правове дослідження римського приватного права як фундаментальної основи формування сучасної європейської правової традиції. Проаналізовано історичні передумови виникнення та розвитку римського приватного права, визначено його роль у становленні континентальної правової системи та формуванні основних інститутів сучасного цивільного права. Наголошено, що римське приватне право стало універсальною правовою моделлю, яка справила значний вплив на розвиток правових систем більшості європейських держав. Особливу увагу приділено дослідженню основних принципів римського приватного права, серед яких свобода договору, недоторканність приватної власності, юридична рівність сторін, добросовісність та справедливість. Встановлено, що зазначені принципи не втратили своєї актуальності й у сучасних умовах, оскільки продовжують визначати зміст приватноправового регулювання та застосовуються у сучасній юридичній практиці.

У статті розкрито значення рецепції римського права для розвитку європейської юридичної науки та процесу кодифікації цивільного законодавства. Проаналізовано вплив римського приватного права на формування Французького цивільного кодексу 1804 року, Німецького цивільного уложення 1896 року та інших нормативно-правових актів європейських держав. Окрему увагу приділено дослідженню впливу римського приватного права на сучасне цивільне законодавство України та процес гармонізації національної правової системи з європейськими стандартами. Обґрунтовано, що рецепція римського права сприяла формуванню сучасного розуміння інститутів права власності, зобов’язального права, спадкового права та договірних відносин.

Підкреслено, що римське приватне право має не лише історичне, але й важливе практичне значення для сучасної юридичної науки та освіти. Його вивчення сприяє формуванню правового мислення, розвитку юридичної культури та вдосконаленню механізмів приватноправового регулювання. Зроблено висновок, що римське приватне право є невід’ємною складовою сучасної європейської правової традиції та важливим джерелом розвитку цивільного права України в умовах європейської інтеграції та реформування національного законодавства.

ЗАПОБІГАННЯ АСИМЕТРИЧНИМ ЗАГРОЗАМ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ПРОЦЕСІВ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Гуменюк В.В. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комплексному дослідженню національної та міжнародно-правової системи запобігання асиметричним загрозам як невід’ємної складової успішного державотворення та забезпечення інституційної стійкості держави. У роботі обґрунтовано, що в умовах сучасного гібридного протистояння та стрімкої ескалації транснаціональних викликів вітчизняна система безпеки еволюціонувала від переважно реактивної кримінально-правової моделі до багатовимірного проактивного інституційного механізму превенції.

У дослідженні проаналізовано базовий нормативний інструментарій, зокрема ключові закони України у сфері національної безпеки, протидії тероризму та механізми фінансового моніторингу тіньової економіки. Зазначено, що чинне законодавство формує чітку ієрархічну систему взаємодії державних органів. Особливу увагу приділено доктринальному осмисленню сучасної деструктивної діяльності, яка охоплює не лише традиційні кінетичні атаки, а й високотехнологічні диверсії, спроби застосування зброї масового ураження, радіологічний шантаж, ідеологічне підбурювання та феномен державного тероризму з боку суверенних суб’єктів.

Обґрунтовано, що ефективне державотворення є об’єктивно неможливим без глибокої інтеграції глобальних і європейських безпекових стандартів. Здійснено системний огляд імплементації міжнародних договорів, зокрема фундаментальних конвенцій ООН та Ради Європи. Розкрито їх доктринальне та практичне значення, що полягає у деполітизації радикального насильства, превентивному руйнуванні транснаціонального фінансового забезпечення екстремізму шляхом обмеження інституту банківської таємниці, захисті критичної інфраструктури, а також імперативній криміналізації ранніх стадій формування загроз, зокрема публічного підбурювання, вербування та навчання.

Доведено, що синергія національного кримінального законодавства, стратегічних підзаконних актів і міжнародних правових імперативів дозволила Україні сформувати ефективну систему правового захисту. Такий комплексний захист здатен нейтралізувати гібридні деструктивні явища на всіх етапах їх розвитку. Зроблено висновок, що здатність правової системи держави своєчасно адаптуватися до новітніх викликів є фундаментальною умовою збереження національного суверенітету та безперервності процесів державотворення.

ДИХОТОМІЯ ПРИВАТНОГО ТА ПУБЛІЧНОГО ІНТЕРЕСУ В ПРАВОСУДДІ: ПОШУК ДОКТРИНАЛЬНОГО КОМПРОМІСУ

Шершеньков Д.М. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У статті пропонується систематичний розгляд поділу приватного та публічного інтересів крізь призму сучасної теорії правосуддя. Традиційний поділ на приватне та публічне право все ще залишається актуальним для багатьох; проте, перегляд є виправданим у світлі сучасних судових тлумачень, запропонованих Конституційним Судом України та Європейським судом з прав людини. Досліджено правову природу публічного інтересу, як правової категорії та його співвідношення із правами та свободами особи, а також як доктринальної методології встановлення критеріїв, що використовуються для розмежування публічних та приватних інтересів у межах юрисдикції суду, та вплив цієї методології на правосуддя в цивільних, адміністративних та господарських судах.

Особливу увагу приділено принципу пропорційності як інструменту, що використовується для збалансування конкуруючих інтересів. У статті розглядається, як Конституційний Суд України вирішив захищати публічні інтереси, а також встановити межі втручання держави в приватне життя людей. Надається визначення доктринального компромісу між публічним та приватним інтересом в суді, виходячи з того, наскільки обґрунтовано для залучених сторін мати доступ до правової системи, а також наскільки доступною є правова система для обох сторін у судовому провадженні.

Автор акцентує увагу на тому що дихотомія державного та приватного права є наскрізною проблемою для всіх галузей права і стає більш вираженою, особливо в процесі європейської інтеграції, де уніфікація стандартів ЄС спричинить фундаментальний зсув традиційних меж між автономією приватного права та регулюванням публічного права. Доктрина пропорційності не може бути встановлена як домінуюча доктрина справедливості шляхом встановлення апріорної ієрархії приватних та публічних інтересів. Вона вимагає послідовного застосування процесуального критерію для вирішення кожного конкретного конфлікту інтересів між сторонами на основі критеріїв: законної мети; необхідності та пропорційності.

Отже ефективне правосуддя є досяжним лише за умови, що суд у межах дискреційних повноважень рівною мірою враховує обидва типи інтересів, і що рішення відрізняється обґрунтованою самостійністю від актів законодавчих та адміністративних органів.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО СУДУ В УКРАЇНІ КРІЗЬ ПРИЗМУ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ

Скоморовський В.Б. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретико-правові та практичні аспекти реалізації права на доступ до суду в Україні крізь призму міжнародно-правових стандартів. Особлива увага приділяється формуванню міжнародних стандартів у сфері судового захисту, що закріплені у положеннях Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також у актах Ради Європи. Розкрито еволюцію підходів до розуміння права на доступ до суду у практиці Європейського суду з прав людини, який визначає його як практичне та ефективне право, а не формальну гарантію. У роботі проаналізовано вплив міжнародно-правових стандартів на формування національної системи судового захисту України, зокрема через конституційні положення та процесуальне законодавство. Визначено основні критерії ефективності реалізації права на доступ до суду, серед яких: реальність звернення до суду, відсутність надмірних процесуальних перешкод, фінансова доступність правосуддя, дотримання розумних строків та забезпечення рівності сторін у процесі. Підкреслено, що імплементація міжнародних стандартів має вирішальне значення для забезпечення ефективного функціонування судової системи. Обґрунтовано, що, попри наявність нормативного закріплення гарантій доступу до суду в Україні, їх практична реалізація потребує подальшого вдосконалення. Зокрема, це стосується усунення процесуальних і фактичних бар’єрів, підвищення ефективності судового розгляду та забезпечення реальної, а не формальної можливості звернення до судових установ. Особливу увагу приділено необхідності забезпечення реальної доступності правосуддя в умовах сучасних суспільних викликів, оскільки ефективний доступ до суду виступає однією з ключових гарантій реалізації принципу верховенства права як в міжнародній спільноті, так і в Україні. Водночас обґрунтовано, що подальше вдосконалення механізмів судового захисту та гармонізація національної правової системи з міжнародними стандартами є необхідною умовою зміцнення довіри суспільства до судової влади.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ВІРТУАЛЬНИХ АКТИВІВ

Степаненко Н.В., Дзісяк О.П. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено критичний аналіз теоретико-правових підходів до формування системи правового регулювання обігу віртуальних активів у контексті цифрової трансформації економіки та імперативів європейської інтеграції України. Застосовуючи системно-структурний, порівняльно-правовий та діалектичний методи дослідження, автори проблематизують обмеженість існуючих регуляторних моделей та обґрунтовують необхідність концептуально нового підходу до регулювання віртуальних активів.

Критично оцінено підходи FATF, обмежені переважно антилегалізаційною парадигмою, а також європейський Регламент MiCA, що попри комплексність залишає невирішеними питання адаптивності регулювання до технологічних інновацій. Виявлено структурні обмеження інституціонального, функціонального, ризик-орієнтованого та експериментального підходів, які за відсутності їх синергетичного поєднання породжують або надмірну регуляторну жорсткість, або правову невизначеність.

Центральним науковим результатом дослідження є концептуалізація адаптивної гібридної моделі правового регулювання віртуальних активів, яка інтегрує принцип технологічної нейтральності з диференційованим регуляторним впливом залежно від функціонального призначення активу, рівня системних ризиків та інституційної спроможності держави. Модель передбачає триступеневу архітектуру регулювання: базовий рівень (загальні принципи та AML/CFT вимоги), функціональний рівень (диференційоване регулювання залежно від економічної функції активу) та адаптивний рівень (механізми регуляторної пісочниці та постійного перегляду регуляторних стандартів).

Проаналізовано специфіку українського регуляторного середовища, зокрема проблему розподілу компетенції між Національним банком України та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, дефіцит інституційної спроможності для імплементації складних європейських стандартів, а також необхідність врахування особливостей регулювання в умовах воєнного стану та повоєнної відбудови. Обґрунтовано, що механічне запозичення європейської моделі без адаптації до національного контексту ризикує створити формально легітимну, але функціонально неефективну систему регулювання.

Визначено систему принципів адаптивної гібридної моделі: контекстуальна адаптивність (здатність системи коригувати регуляторний вплив залежно від національних особливостей), градаційна пропорційність (диференціація регуляторних вимог за функціональними категоріями віртуальних активів), інституційна послідовність (узгодженість компетенції регуляторних органів), технологічна нейтральність та інноваційна відкритість (збереження простору для експериментування). Наукова новизна полягає у синтезі функціонального та ризик-орієнтованого підходів з механізмами адаптивного регулювання, що дозволяє зберігати регуляторну гнучкість без втрати правової визначеності.

ЕВОЛЮЦІЯ ПІДСТАВ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗМІНИ МЕЖ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ В УКРАЇНІ

Гуриненко О.М. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу історичного екскурсу еволюції нормативного регулювання підстав визначення, встановлення та зміни меж населених пунктів в Україні. Ідентифіковано, що роль містобудівної документації поступово змінювалася від суто технічного документа, що визначав розміщення архітектурно-просторових форм та режимів забудови, до єдиної легітимної поліфункціональної підстави зміни та розширення меж населеного пункту як цілісного організму забезпечення потреб мешканців відповідної громади. Приміська територія історично втратила свою роль як резервної території розвитку населеного пункту з обмежувальним режимом забудови, який визначався самим містом, навколо якого формувалася така територія.

Первинними документами, які визначали обов’язковість містобудівної документації як підстави розширення меж населеного пункту, були технічні нормативи та правила. Із розвитком правового регулювання окремі норми таких будівельних норм і правил були відображені в законах України, що поступово визначило генеральний план як єдину законну підставу розширення меж населеного пункту.

Роль спеціалізованих інститутів містобудування також еволюціонувала: від виключних інститутів проєктування забудови та розміщення об’єктів містобудування в умовах адміністративно-командної системи до розгалуженої мережі установ з урахуванням принципів конкурентного ринку.

У статті наведено аналіз екстериторіального впливу органів загальносоюзного значення на регулювання як земельних відносин, так і процедури затвердження містобудівної документації. Окрему увагу приділено ролі рішень квазівладного органу Української РСР – ЦК КП УРСР у контексті не лише розгляду містобудівної документації, а й розвитку мережі відповідних інститутів.

Також досліджено еволюцію повноважень органів влади щодо затвердження містобудівної документації: від вищих органів влади, у тому числі загальносоюзного рівня, до органів місцевого самоврядування відповідних територіальних громад.

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ НАЦІОНАЛЬНОЮ ПОЛІЦІЄЮ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Француз-Яковець Т.А., Букач В.В. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У науковій статті здійснено комплексне теоретико-правове дослідження конституційних прав і свобод людини і громадянина та специфіки їх забезпечення Національною поліцією України в умовах правового режиму воєнного стану. Методологічну основу роботи становить поєднання загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, що дозволило проаналізувати динаміку трансформації правоохоронної функції держави у кризовий період. Проаналізовано сутність конституційних гарантій особи, визначено правові межі їх допустимого обмеження відповідно до вимог статті 64 Конституції України, національного законодавства та міжнародних стандартів, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розкрито роль Національної поліції як ключового суб’єкта системи внутрішньої безпеки, чиї повноваження в умовах війни інтегрують як сервісну, так і мілітарну складову.

Особливу увагу приділено практичним аспектам реалізації поліцейських превентивних заходів та заходів примусу під час дії воєнного стану. Детально розглянуто специфіку діяльності поліції щодо забезпечення публічної безпеки, здійснення контролю за дотриманням комендантської години, перевірки документів, огляду речей та транспортних засобів, а також примусового відчуження майна для потреб оборони. Окреслено виклики, пов’язані з проведенням евакуації населення та протидією мародерству в районах ведення бойових дій.

У статті ідентифіковано системні ризики, що виникають у процесі розширення дискреційних повноважень поліції, зокрема загрозу надмірного втручання у приватне життя особи. Обґрунтовано необхідність суворого дотримання принципів законності, обґрунтованості та пропорційності, які мають бути стрижнем будь-якого правообмеження. За результатами дослідження сформульовано авторські пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази та організаційних алгоритмів взаємодії поліції з іншими органами Сил безпеки та оборони. Отримані висновки спрямовані на посилення правової захищеності громадян та можуть бути впроваджені у практичну діяльність правоохоронних органів, законотворчий процес, а також використані як підґрунтя для подальших наукових розвідок у галузі конституційного та адміністративного права.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ, ЗОКРЕМА В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ПРАВОСУДДЯ ТА РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Герасименко О.О. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджуються актуальні проблеми використання доказів у господарському процесі, зокрема в умовах цифровізації правосуддя та розвитку електронних технологій. Особлива увага приділяється питанням відсутності або недостатньої достовірності доказів, обмеженого доступу до них, а також використанню доказів, отриманих з порушенням вимог законодавства. Визначено, що цифрова трансформація судочинства істотно впливає на традиційні підходи до доказування, зумовлюючи необхідність їх переосмислення та адаптації до нових умов.

Проаналізовано специфіку електронних доказів, їх нематеріальний характер, необхідність підтвердження автентичності, забезпечення цілісності та складність оцінки у судовій практиці. Встановлено, що недосконалість законодавчого регулювання та відсутність уніфікованих стандартів щодо електронних доказів створюють значні труднощі як для судів, так і для учасників процесу, зумовлюючи неоднорідність судової практики. Окрему увагу приділено проблемам витребування доказів, особливо тих, що перебувають у цифровому середовищі або у володінні третіх осіб.

Розглянуто міжнародний досвід, зокрема практику Європейського Союзу, щодо регулювання витребування доказів і використання електронного підпису як засобу підтвердження достовірності електронної інформації. Обґрунтовано необхідність удосконалення процесуальних механізмів доказування, впровадження сучасних інформаційних технологій та розвитку електронної юстиції.

Встановлено, що забезпечення балансу між доступністю доказів і належним захистом прав сторін є ключовим завданням сучасного господарського судочинства. Запропоновано напрями вдосконалення правового регулювання, зокрема розробку єдиних стандартів оцінки електронних доказів, удосконалення процедур їх подання та дослідження, а також посилення міжнародної співпраці. Додатково наголошено на важливості підвищення кваліфікації суддів і учасників процесу у сфері роботи з електронними доказами, розвитку технічної інфраструктури судів, а також удосконалення електронного документообігу та інтеграції цифрових сервісів правосуддя. Результати дослідження можуть бути використані для підвищення ефективності судового розгляду та забезпечення справедливості у господарських спорах.

ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ЯК СКЛАДОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Озарко Н.-Р. Л. — Thu, 21 May 2026 00:00:00 +0300

У статті аналізується публічно-приватне партнерство у сфері оборонно-промислового комплексу як складова забезпечення національної безпеки України. Зазначається, що публічно-приватне партнерство є важливим механізмом співпраці між державою та приватним сектором, який відкриває можливості для досягнення значних результатів у різних сферах. Така форма взаємодії передбачає об’єднання ресурсів державних структур, органів місцевого самоврядування та приватних інвесторів із чітким розподілом ризиків, обов’язків і прибутків. Особлива увага приділяється застосуванню публічно-приватного партнерства у сфері оборонно-промислового комплексу, що має критично важливе значення для національної безпеки. Таке партнерство сприяє виконанню завдань щодо захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Аналізуються положення Закону України «Про публічно-приватне партнерство», який передбачає можливість упровадження механізмів публічно-приватного партнерства у сфері безпеки й оборони, що підкреслює важливість співпраці між державними інституціями та приватним сектором. Констатується, що таке партнерство охоплює широкий спектр заходів, зокрема спільне фінансування стратегічно важливих проєктів у військово-промисловому комплексі та інтеграцію інноваційних технологій у сферу національної безпеки й управління ресурсами. Це підкреслює багатовекторний характер партнерства, спрямованого на посилення обороноздатності держави.

Наголошується, що для зміцнення оборонного потенціалу України важливо інтегрувати приватний капітал, новітні технології та експертні знання. Публічно-приватне партнерство може стати ефективним механізмом досягнення цієї мети, оскільки воно не лише посилює державні можливості, а й надає переваги приватному сектору, зокрема державні гарантії та доступ до бюджетного фінансування. Стверджується, що потенціал публічно-приватного партнерства виходить за межі виробництва озброєння та охоплює сфери кібербезпеки, розвідувальних технологій і захисту критично важливої інфраструктури.

Акцентується увага на тому, що динамічний розвиток механізмів публічно-приватного партнерства у сфері національної безпеки потребує адаптації законодавства до умов воєнного часу та впровадження кращих світових практик. Це не лише посилить обороноздатність держави, а й сприятиме залученню приватного сектору до реалізації інноваційних стратегічних ініціатив.