ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ І НЕДОЛІКИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ У ПОЛЬСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (1918-1939 РОКИ)

Анотація

У статті досліджено правове регулювання соціального захисту незахищених груп населення у Польській республіці в період з 1918 до 1939 року. Надано загальну характеристику історичним передумовам формування польської системи соціального захисту після відновлення державності, зокрема, розрізненість правового регулювання на тих частинах польських земель, які перебували у складі різних імперій, та необхідність протистояння несприятливим зовнішньополітичним обставинам. Виявлено взаємозв’язок між такими передумовами та особливостями розвитку законодавства. Визначено найважливіші законодавчі акти, які діяли у Польщі протягом відповідного історичного періоду. Розкрито головні особливості польської системи соціального захисту окремих категорій громадян, основні характеристики регулювання соціального страхування на випадок непрацездатності, безробіття, допомоги постраждалим у бойових діях та членам їх сімей. Встановлено тенденцію до поступового розширення сфери застосування страхових механізмів для соціального захисту населення при досягненні похилого віку, спроби польської влади впорядкувати систему урядових інституцій, діяльність яких була спрямована на матеріальне забезпечення соціально вразливих груп.

Проведене дослідження дозволило визначити головні переваги та недоліки розвитку польського законодавства у сфері соціального забезпечення та захисту соціальних прав населення. Результати дослідження свідчать про досить високий рівень розвитку законодавства про соціальне забезпечення для окремих груп населення в Польській республіці. Так, серед найважливіших досягнень названо подолання розрізненості механізмів соціального захисту, в результаті чого польська система стала уніфікованою. Другим важливим досягненням стала чітка державна політика щодо законодавчого визнання прав на соціальне забезпечення спочатку найбільш пріоритетних соціальних груп (ветерани бойових дій, працівники, які тимчасово втратили працездатність в результаті хвороби) з подальшим розширенням соціальних гарантій для осіб похилого віку та безробітних.

Разом з цим, польське соціальне законодавство не було ідеальним, про що свідчать певні недоліки як при його формуванні, так і при фактичній реалізації. Зокрема, право на соціальне забезпечення не було доступним для жителів сільської місцевості, а деякі норми мали дискримінаційний характер щодо робітників. З іншого боку, недостатня координація та ефективність роботи урядових інституцій дуже часто призводили до виконання соціальних функцій благодійними чи релігійними організаціями.