ВІДОБРАЖЕННЯ ОСНОВ ПРАВОВЛАДДЯ В ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ ТОМАСА ГОББСА

Анотація

Зазначається, що Томас Гоббс у своєму політико-правовому вченні розглядає право як свободу особи, можливість діяти за власною волею, тобто відсутність зовнішніх обмежень. Подається усвідомлення мислителем природного права, що розумілося ним як загальне правило заборони на такі дії, що можуть зашкодити особі чи позбавити її засобів для збереження життя. Характеризується специфіка розмежування ним права і закону, де право полягає у свободі вчинків, а закон встановлює їх обмеження. Відображається позиція філософа щодо поділу законів на «природні» та «позитивні». «Природні» закони він вважав такими, що є вічними і складені з моральних чеснот, у той час як «позитивні» закони створюються на базі волі вищої влади та передаються людям як вияв волі законодавця. Аналізуються природні закони Т. Гоббса, зокрема обов’язок людини шукати мир і дотримуватися його, зберігаючи право захищати себе, схилятися до компромісу з іншими для забезпечення миру, підтримки гармонії та захисту. Подається усвідомлення філософом принципу відмови від права, що може виявлятися у формі простої відмови чи передачі прав іншій особі. Взаємну передачу прав він вважав контрактом, де можливі різні варіанти передачі права на річ або саму річ. При цьому зазначається позиція мислителя щодо існування недоторканних прав, які не можуть бути передані чи відмовлено від них. Відзначається, що мислитель виділяв три системи управління: монархічну, демократичну та аристократичну, акцентуючи, що для забезпечення стабільності і миру у суспільстві оптимальною формою державної влади є монархія. Наголошується, що чільне місце в свідомості Т. Гоббса займало питання свободи, котру мислитель розумів як можливість вільного вчинення дій згідно власних здібностей. При цьому зазначається його позиція про те, що справжня свобода полягає у відсутності обмежень для людини в її діяльності. Водночас він стверджував, що свобода підданих полягає лише в тому, що суверен дозволяє їм і регламентує їх дії, не обмежуючи свою владу. При цьому він наголошував на можливості відмови від підпорядкування наказам суверена у випадках, коли вони порушують основні права людини.