Особливості окремих складних форм правосуб’єктності юридичних осіб

Анотація

Правосуб’єктність юридичних осіб (колективних суб’єктів правовідносин) — це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об’єднань, комерційних (господарських) корпорацій, релігійних організацій та ін. Юридична особа — організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді. Юридична особа — це не будь-який колективний суб‘єкт, а колективний суб‘єкт у певній галузі діяльності — господарській, соціально-культурній, змістом якої є товарногрошові відносини, участь у цивільному (майновому) обороті. Статусом юридичної особи комерційні і неко-мерційні організації наділяються за законом. Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо в їх установчих документах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності – вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними. Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом. Стаття присвячена аналізу особливих та складних форм правосуб’єктності юридичних осіб з можливістю контролю чи обмеження їх правосуб’єктності. Розглянуто основні форми контролю правосуб’єктності учасників таких складних юридичних осіб як холдинги. Досліджено договірну та позадоговірну форми обмеження правосуб’єктності юридичних осіб. Висвітлено основні ознаки та особливості обмеження та контролю правосуб’єктності. Розглянуто основні недоліки розуміння та застосування досліджуваного інституту в Україні. Обґрунтовано необхідність подальших загальнотеоретичних та прикладних досліджень у цій сфері.