Поняття соціальної компетентності сімейного лікаря як різновиду його професійної компетентності
Анотація
У статті досліджено поняття соціальної компетентності сімейного лікаря в контексті компетентнісного розвитку фахівця. Показано, що незважаючи на значну кількість вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених вивченню соціальної компетентності різних професій, поняття соціальної компетентності сімейних лікарів досліджено недостатньо. Описано історичний розвиток поняття «професійна компетентність лікаря» та «соціальна компетентність лікаря». Визначено, що в зарубіжній літературі поняття «соціальної компетентності» часто ототожнюється з поняттям
«соціальний інтелект», дослідження якого відсутні в українській психологічній літературі. Проаналізовані структури професійної та соціальної компетентностей та визначено поняття соціальної компетентності сімейного лікаря як сукупність знань, вмінь та навичок останнього, які забезпечують його ефективну професійну взаємодію у медичному оточенні, як з пацієнтами, так і іншими учасниками процесу лікування. Компетентнісноорієнтоване навчання є базовим напрямком розвитку вищої освіти в Україні, зокрема компетентнісне навчання лікарів, ефективність діяльності яких обумовлена рівнем сформованості у них професійної компетентності. Проведений аналіз та адаптація визначених структур соціальної компетентності різних фахівців дозволив виокремити наступні компоненти соціальної компетентності сімейного лікаря: культурну, етично-правову та індивідуальну. Автором виділено три базові компоненти соціальної компетентності сімейного лікаря: власне професійну, організаційну та соціальну. Показано, що корекція культурної та етичної-правової компетентності має здійснюватися при навчанні лікарів та їх безперервному професійному розвитку, а індивідуальної компетентності – при вихованні майбутніх медиків та шляхом проведення корекційної психологічної роботи з сімейними лікарями (тренінги, семінари з практичними вправами по взаємодії, тощо). Автор вважаємо перспективним визначення структури соціальної компетентності сімейних лікарів та їх емпіричне дослідження, як у працюючих спеціалістів, так і у майбутніх медиків, з метою покращення якості медичної взаємодії.
Посилання
Whitе R. W. (1959), “Motivation reconsidered: The concept of competence”, Psychological Review, Vol.66(5), pp.297–333.
McClelland, D. C. (1998), “Identifying competencies with behavioral-event interviews”, Psychological science, Vol. 9(5), pp. 331-339
Derbyshire, R. C. (1965), “What should the profession do about the incompetent physician?”, JAMA, vol. 194 (12), pp. 1287-1290.
Burg, F. D and Lloyd, J. S and Templeton, B. (1982), “Competence in medicine”, Medical Teacher, vol. 4 (2), рp. 60-64.
Segall, A. and Barker, W. H. and Cobb, S. and Jackson, G. and Noren, J. and Shindell, S. and Ericsson, S. (1981), ‘Development of a competency-based approach to teaching preventive medicine”, Preventive medicine, vol. 10(6), pp. 726-735.
Mclean, P. and Fleming, J. (1978), “Evaluation of clinical competence in psychiatry”, Royal College Examination.
Ventres, W. B. (2014), Becoming a Doctor: One Physician’s Journey Beyond Competence. Journal of graduate medical education, vol. 6(4), pp. 631-633.
Посадова інструкція сімейного лікаря URL: https://www.medsprava.com.ua/article/1412-posadova-nstruktsya-smeynogo-lkarya (дата звернення 15.10.2018)
Набув чинності закон про мед реформу URL: http://moz.gov.ua/article/news/nabuvchinnosti-zakon-pro-medreformu (дата звернення 15.10.2018)
Кричевский В. Ю. Профессиограмма директора школы. Проблемы повышения квалификации руководителей школ. М.осква: Педагогика, 1987. 120 с.
Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата образования. Эксперимент и инновации в школе, 2009. №. 2. С. 7-14.
Трифонов Е. В. Психофизиология профессиональной деятельности: Словарь. Спб, 1996. 320 с.
Деркач А. А. Акмеологические основы развития профессионала. Серия Психологи Отечества. Москва, Моск. Психол.-соц. Институт, 2004. 70 с.
Зеер Е. Ф. Психология професій. Москва: Академія. 2006. 240 с.
Ковальчук В.А.. Соціальна компетентність вчителя як складова професійно-педагогічної компетентності. Соціалізація особистості: Збірник наукових праць / за заг. ред. проф. А.Й. Капської. Том ХVІІІ. Киев: Логос. 2002. С.70-76.
Matczak A. Kwestionariusz kompetencji społecznych / A.Matczak // Podręcznik. 2nd ed. Warszawa: Pracownia Testów Psychologicznych PTP. 2012.
Зарубінська І. Б. Теоретико-методичні основи формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю.: автореферат дис. на здобуття канд. пед. наук: 13.00.04, Київ. 2011. 39 с.
Бойчук П. М. и др. Модель формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2013. №. 1. с. 35-44.
Nezu, A. M. (2004), “Problem solving and behavior therapy revisited”, Behavior therapy, vol. 35(1), pp. 1-33.
Bryl, N. and Horst-Sikorska, W. and Ignaszak-Szczepaniak, M. And Marcinkowska, M. and Michalak, M., and Sewerynek, E. (2012), “Infl uence of social competence of physicians on patient compliance with osteoporosis medications – a study on Polish postmenopausal women”, Ginekologia polska, Vol. 83(7), рp. 511–517.
Loignon, C. and Haggerty, J. L and Fortin, M. and Bedos, C. P. and Allen, D. and Barbeau, D. (2010), “Physicians’ social competence in the provision of care to persons living in poverty: research protocol”, BMC health services research, vol. 10(1), pp. 79.
Reimann, J. O. and Talavera, G. A. and Salmon, M. and Nuñez, J. A. and Velasquez, R. J. (2004), “Cultural competence among physicians treating Mexican Americans who have diabetes: A structural model”, Social Science & Medicine, vol. 59(11), pp. 2195-2.
Кузьмин Алексей Владимирович. Социально-культурная профилактика экстремизма в молодежной среде: дис. … канд. пед наук: 13.00.05 / Тамбовский государственный университет им. Г.Р. Державина. Тамбов, 2014. 426 с.
