Особливості розвитку адвокатури в СРСР в умовах встановлення однопартійної системи

Автор(и)

Ключові слова:

адвокатура, Декрет про суд, колегія правозахисників, партійне керівництво, СРСР

Анотація

У статті проаналізовано специфіку функціонування адвокатури в СРСР в умовах встановлення однопартійної системи. З’ясовано, що партія виробляла директиви з державних планів, а також важливих питань розвитку господарського і соціальнокультурного життя суспільства. Вони містили прямі вказівки про завдання представницьких органів влади у господарському будівництві. В окремих випадках партія виступала ініціатором створення радянськими органами конкретних правових актів і дуже швидко змогла налагодити управління країною. Правляча партія прагнула через своїх членів, які знаходилися на державній службі, проводити особисту лінію, що націлювала весь механізм влади на здійснення власних програмних засад. Показано визначальний вплив партійнорадянського керівництва на становище адвокатури в період трансформаційних процесів у радянській державі. Доводиться, що організаційно-правові основи становлення та діяльності радянської адвокатури на етапі створення союзної держави були співзвучними з ідеологією і революційним досвідом правлячої партії. З часу встановлення однопартійної системи колегії правозахисників перетворилися в колегії захисників, обвинувачів і представників сторін у цивільному процесі. Колегії комплектувалися на розсуд виконкомів рад, а за їх діяльністю було встановлено державний контроль, здійснюваний губернськими відділами юстиції. Члени колегій вважалися посадовими особами та отримували утримання в розмірі окладу, який прирівнювався до окладів суддів народних судів. Таким способом було закладено основи одержавлення інституту захисту, що існував фактично впродовж усього періоду радянської влади. У статті розглянуто суть декретів радянської влади, які регулювали адвокатську діяльність. Досліджено, що на етапі встановлення радянської влади захист організовувався за принципом трудової повинності. Характерно, що неї долучалися громадяни, які за своєю освітою, професією, партійним чи службовим стажем були спроможні виконувати обов’язки захисників у суді.

Біографія автора

А. О. Сімоненко, Університет «КРОК»

Аспірант.

Посилання

Андрусяк Т. Г. Адвокати та їх роль у розвитку української правової думки. Адвокатура України: історія та сучасність: матеріали Всеукраїнського круглого столу. Київ; Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка. 2013. С. 14-18.

Верещагина А.В. Декрет № 1 о суде: история подготовки и его содержание. Судебная власть и уголовный процесс. 2017. № 3. С. 61-70.

Гусєва В. П. Деякі особливості діяльності правозаступників в УСРР у 1918-1922 роках. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. 2013. Вип.1. С. 11-14.

Декрет о суде. Декреты Советской власти. М., Гос. изд-во полит. литературы, 1957. Т. I. С. 124-126.

Декрет о суде № 2. Декреты Советской власти. М., Гос. изд-во полит. литературы, 1957. Т. I. С. 466-474.

Петров Д.В. Законодательство, регламентирующее правовую охрану личности и профессиональной деятельности адвоката в период становления и утверждения советской власти. Евразийская адвокатура. 2012. № 1(1). С. 16-19.

Соломатин Е.Н. Формирование советской адвокатуры в условиях судебной реформы 1922-1930-е гг. Известия Тульского государственного университета. Экономические и юридические науки. 2009. № 2(1). С. 252-258.

Шпаковский Ю.Г., Потапчук И.В. Декреты о суде № 1, 2, 3. Вестник Университета имени О.Е. Кутафина. 2018. № 4. С. 210-223.

Юношев С.В. Очерк развития адвокатуры в России. Юридический вестник Самарского университета. 2018. № 1. Т.4. С. 88-92.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-02-04

Номер

Розділ

Розділ I. ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА